Бесплатная библиотека
Читайте книгу на сайте или телефоне
READ-E-BOOK » Современная русская и зарубежная проза » Празький цвинтар [без ілюстрацій]
Празький цвинтар [без ілюстрацій] - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com

Празький цвинтар [без ілюстрацій]

Электронная книга - «Празький цвинтар [без ілюстрацій]». Краткое содержание книги:

Що це, бульварний роман? Може й так, тим більше що й сам автор цього не заперечує. Адже в «Празькому цвинтарі» є змови, підземелля, повні трупів, кораблі, що злітають на повітря посеред виверження вулкана, вбиті абати, що воскресають кілька разів, нотаріуси з накладними бородами, сатанистки-істерички, які відправляють чорні меси, карбонарії й паризькі комунари, масони, фальшиві «Протоколи сіонських мудреців», і так далі й таке інше. Втім, у читача, що має гарну звичку думати, відразу ж виникає відчуття, що про все це він уже десь чув або читав. І це дійсно так. Крім капітана Симоніні, головного героя книжки, усі інші персонажі нового роману Умберто Еко існували насправді й робили саме те, що описане…
1 ... 94 95 96 97 98 99 100 101 102 ... 167
Перейти на страницу:

Поки brassardiers розходились до вікон, я подумав, що лишатися там, куди так чи інакше колись долетять кулі комунарів, недоречно, тож, ще коли на вулиці панувала страшна метушня, я повернувся на склад. Знаючи траєкторію, за якою летітимуть кулі з вікон, я причаївся за рогом рю дю В'є-Коломб'є, аби у разі небезпеки непомітно вислизнути геть.

Більшість комунарів, зводячи барикади, відклали свою зброю, тож стрілянина з вікон захопила їх зненацька. Згодом вони опанували себе, хоч досі не розуміли, звідки їх обстрілюють, тож почали палити на рівні людського зросту у бік в'їзду з рю дю Ґреней та рю дю Фур. Тому мені довелося податися назад на випадок, якщо почнуть стріляти й по рю дю В'є-Коломб'є. Потім хтось уторопав, що вороги стріляють з гори, і почався обмін кулями з перехрестя по вікнах будинків і навпаки, от тільки урядовці чудово бачили, куди стріляти, й цілилися у натовп, а комунари досі не розуміли, по яких вікнах цілити.

Коротше кажучи, для урядовців це було легке побоїще, а от серед тих, хто відстрілювався на перехресті, кричали, що хтось їх зрадив. Отак завжди: коли зазнаєш невдачі в якій-небудь справі, завжди шукаєш винного у власній безпорадності. Яка там у біса зрада, казав я сам до себе, ви просто не вмієте боротися по-іншому, тільки й знаєте, що влаштовувати революцію…

Нарешті хтось вирахував, у якому будинку засіли урядовці, й ті, що ще лишилися серед живих, почали гамселити у двері, намагаючись їх вибити. Гадаю, коли комунари ввійшли всередину, будівля вже була порожньою, бо brassardiers на той час уже повернулися під землю, однак я вирішив піти геть, не дочекавшись на продовження. Як я дізнався згодом, версальці дійсно прийшли з рю Шерше Міді, та ще й чимало, тож останні оборонці з «Червоного Хреста», мабуть, були розгромлені вщент.

До свого завулка я дістався околяса, обминаючи вулиці, на яких досі чувся грім пострілів. Уздовж стін я зауважив нещодавно розклеєні маніфести Комітету народного порятунку, який закликав городян захищатися з останніх сил («Aux barricades! JJennemi est dans nos murs! Pas d'hésitations!»[224]).

У пивниці на рю Сотон я почув останні новини: на рю Сен-Жак розстріляли сімсот комунарів, підірвали пороховий склад у Люксембурзькому саду, на знак помсти комунари витягли з в'язниці у районі Рокет кількох полонених, серед яких був архієпископ Парижа, й приставили їх до стіни. Розстріл архієпископа був точкою неповернення. Щоб усе знову стало на свої місця, треба, щоб кривава ванна заповнилася до щирцю.

Одначе, поки я вислуховував найсвіжіші повідомлення, до пивниці зайшли жінки, яких постійні клієнти вітали радісними вигуками. Це були les femmes, котрі поверталися до своїх brasserie! Урядовці привезли з собою з Версаля проституток, яких повиганяла Комуна, й знову випустили їх вештатися вулицями, ніби показуючи, що все знову повернулося на круги своя.

Мені більше не ставало сил лишатися поміж цього наброду. Вони знищували єдину добру річ, яку зробила Комуна.

За наступні кілька днів, по останніх сутичках з холодною зброєю один на один на цвинтарі Пер-Лашез, добігли кінця дні Комуни. Переповідали, що ста сорока сімох чоловік, котрі вижили, зловили й стратили на місці.

Так вони навчилися не пхати носа у справи, які їх не стосуються.

18. Протоколи

Зі щоденника за 10 та 11 квітня 1897 року

По закінченні війни Симоніні знову став до своєї звичної роботи. На щастя, незважаючи на значну кількість загиблих, проблеми спадку досі залишалися актуальними, численні молоді парубки, які загинули на фронті чи на барикадах, завчасно не склали заповітів, тож Симоніні був переобтяжений роботою й завалений шаленими грошима. Який же солодкий мир, коли йому передувало жертовне омивання!

Далі у щоденнику Симоніні нічого не розповідав про своє нотаріальне щодення, згадавши лишень, що протягом цих років не забував старі контакти, намагаючись збути свій рапорт про зустріч на празькому цвинтарі. Він не знав напевне, що робив Ґодше увесь цей час, але Симоніні мусив його випередити. Ще й тому, що, дивовижно, але за часів Комуни євреї, здавалося, десь зникли. Чи ці вроджені змовники таємно смикали за нитки Комуни, чи, навпаки, ховались у Версалі, нагромаджуючи капітали, аби підготувати події повоєння? Одначе вони стояли за масонами, й паризькі масони виступили на боці комунарів, які розстріляли архієпископа, отже євреї мали якось бути до цього причетними. Убивали дітей, а що там уже казати про архієпископів.

вернуться

224

«На барикади! Ворог біля наших стін! Не зволікайте!» (фр.).

1 ... 94 95 96 97 98 99 100 101 102 ... 167
Перейти на страницу:
0
Сюжет
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Атмосфера
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Главный герой
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Общее впечатление
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
Итоговая оценка: 0.0 из 10 (голосов: 0 / История оценок)