Празький цвинтар [без ілюстрацій]

Зрозуміти, що відбувається у місті, можна було лише з повітряної кулі. Ходила чутка, що зайняли будівлю L'ecole Militaire[222], де розташовувалась зброярня Національної гвардії, інші казали, що бій відбувався на пляс Кліші, а декотрі стверджували, що німці відкрили урядовцям дорогу з півночі. У вівторок узяли Монмартр і забрали чотири десятки чоловіків, троє жінок та четверо дітлахів, і, відвівши туди, де розстріляли Лекомта та Тома, тепер уже з ними вчинили так само.

У середу я спостерігав за тим, як палають громадські будівлі на кшталт Тюїльрі, котрі, за плітками, підпалили комунари, аби призупинити наступ урядових військ, а насправді то були осатанілі якобінці, pétroleuses[223], котрі блукали, несучи відерце з бензином у руках, щоб учиняти підпали, а дехто божився, що то від урядових гаубиць, урешті, були й такі, що звинувачували бонапартистів, мовляв, вони, скориставшись нагодою, спалювали компрометуючі архіви; я із самісінького початку подумав, що на місці Лаґранжа учинив би саме так, одначе згодом, поміркувавши, вирішив, що добрий розвідник ніколи не знищить такі документи, а тільки гарненько сховає їх, бо ж може трапитися, що колись вони згодяться для шантажу.

Попри страшезні сумніви й страх опинитися у самісінькому пеклі сутички, я востаннє навідався на голуб'ятню, де знайшов послання від Лаґранжа. Він повідомляв, що зв'язуватися з ним через голуб'ятню більше не потрібно, й дав мені адресу в уже окупованому Луврі та пароль, аби я пройшов заставу урядових військ.

Саме у цей момент, почувши, що урядовці дісталися пагорба Монпарнас, мені спало на гадку, що якось мені довелося відвідати тамтешній винний льох, звідки, уздовж рю Д'Ассас та рю Шерше Міді йшов підземний тунель, який виходив у підземелля під покинутим складом у багатоквартирці на перехресті біля станції метро «Червоний Хрест», розв'язка, яку ще добре контролювали комунари.

До околиць Лувра, через острів Сіте, неважко було дістатися, та проминувши церкву Сен-Жермен-л'Осеруа, я побачив дещо, що, відверто кажучи, мене трохи здивувало. Я зауважив чоловіка та жінку з дитиною, що зовсім були не схожі на втікачів із завойованих барикад; я побачив, як купка п'яних brassardiers, котрі, вочевидь, святкували взяття Лувру, намагалися відтягти чоловіка від жінки, яка, ридаючи, щосили вчепилася в нього. Потім їх усіх трьох приставили до стіни й зрешетили кулями.