Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917—1921)
- Автор: Тинченко Ярослав Юрьевич
- Год: 2007
- Язык: украинский
- ISBN: 966-8201-26-4
- Жанр: История
Электронная книга - «Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917—1921)». Краткое содержание книги:
Біографічний довідник містить відомості більш як про тисячу генералів та старшин Армії Української Народної Республіки, а також командирів армійських з'єднань Армії Української Держави гетьмана П. Скоропадського.
Наприкінці книги подається загальний список генералів та старшин Генерального штабу Армії Української Держави з докладними біографічними відомостями.
Видання містить багатий ілюстративний матеріал, зібраний в архівах України, Польщі, Росії та у приватних колекціях.
Книга розрахована на науковців, викладачів, студентів, а також усіх, хто цікавиться історією України та її збройних сил.
Малець Віктор, фото 1920 року (За Державність. — Варшава. — 1937. — Ч. 7)
У 1923 р. виїхав до Чехо-Словаччини, закінчив Українську господарську академію у Подєбрадах (1928). З 1928 р. — контрактовий офіцер польської армії. Служив у 20-му піхотному полку у Кракові. У 1936 р. закінчив Вищу військову школу. Під час німецько-польської війни у вересні 1939 р. був начальником штабу піхотної групи, що захищала Краків. Останнє звання у польській армії — майор.
Восени 1941 р. разом з похідними групами ОУН-Мельника прибув в Україну, був директором Смілянського, а потім Кіровоградського окружного управління Цукортресту. У травні 1943 р. вступив до стрілецької дивізії СС «Галичина», деякий час працював у Військовій управі з формування дивізії. У березні 1945 р. був призначений начальником 2-ї резервової бригади, що мала бути сформована у складі Української національної армії. Був інтернований у складі частин УНА у Західній Німеччині.
Малець Віктор, фото 1945 року (За Державність. — Торонто. — 1966. — Ч. 11)
З 1949 р. — на еміграції у Великобританії. Був представником Військового міністерства УНР в екзилі та головою Української комбатантської ради у Великобританії. Помер у Лондоні, похований на цвинтарі Ганнерсбері.
Тарнавський А. Історія 4-го Запорізького імені полковника Богуна полку//Літопис Червоної Калини. — Львів. — 1931. — Ч. 3. — С. 15; Ч. 4. — С. 21–22; Костюк А. Полк. Віктор Малець (1894–1969)//Вісті Комбатанта. — 1969. — Ч. 5. — С. 56–57; Некролог// Сурмач. — Лондон. — 1969. — С. 115; Некролог/Двісті братсва вояків 1 УД УНА. — Мюнхен. — 1969. — Ч. 133. — С. 63.
(28.10.1858-?) — полковник Армії УНР.
Народився у м. Шостка Глухівського повіту Чернігівської губернії. Закінчив 2-гу Санкт-Петербурзьку військову прогімназію, Піротехнічну артилерійську школу (1879), Михайлівське артилерійське училище (1883). Станом на 01.01.1910 р. — підполковник 1-ї Туркестанської артилерійської бригади (Ташкент). З 12.07.1914 р. — полковник. У 1914–1917 рр. — командир 6-го Туркестанського стрілецького артилерійського дивізіону та 3-ї збірної артилерійської бригади. За Першу світову війну був нагороджений усіма орденами до Святого Володимира III ступеня з мечами та биндою та Георгіївською зброєю (18.09.1915 р., за бій 25.12.1914 р. — 09.01.1915 р.).
З 10.06.1918 р. — завідувач артилерійських складів Чернігівщини та 5-го Чернігівського корпусу Армії Української Держави. З 09.1918 р. — завідувач артилерійських складів Київщини та 4-го Київського корпусу Армії Української Держави. З березня 1919 р. — завідувач постачання Головного артилерійського управління Дієвої армії УНР. 01.06.1919 р. у Тернополі потрапив у польський полон. З 13.09.1920 р. — завідувач артилерійської частини штабу Армії УНР. Станом на 01.10.1922 р. — командир 5-ї гарматної бригади 5-ї Херсонської стрілецької дивізії Армії УНР. Подальша доля невідома.
ЦДАВОУ. — Ф. 1075. — Оп. 1. — Спр. 68. — С. 62–63; Оп. 2. — Спр. 653. — С. 34–55; Спр. 923. — С. 51; Список подполковников 1913. — СПб. — 1913. — С. 116.
(21.11.1890 — після 1970) — підполковник Армії УНР.
Народився у м. Голованівськ Балтського повіту Подільської губернії. Закінчив Уманську чоловічу гімназію. У 1908 р. вступив однорічником 2-го розряду до 74-го піхотного Ставропольського полку. У 1912 р. звільнився з армії. У 1914 р. був мобілізований. У листопаді 1914 р. склав іспит на звання прапорщика при 3-й запасній піхотній бригаді у Києві. Згодом — молодший офіцер 74-го піхотного Ставропольського полку. Був тричі поранений. Останнє звання у російській армії (з 16.08.1915 р.) — підпоручик.
Мандзенко Йосип, фото 30-х (?) років (За Державність. — Торонто. — 1964. — Ч. 10)
У бою 22.08.1915 р. потрапив у австрійський полон, перебував у таборах Гарт та Иозефштадт, де став одним із ініціаторів створення гуртка офіцерів-українців. З лютого 1918 р. — сотенний 7-ї сотні та полковий ад'ютант 1-го козацько-стрілецького (Сірожупанного) полку, у складі якого у серпні 1918 р. повернувся в Україну. У подальшому — начальник харчової дивізійної валки Сірожупанної дивізії. З жовтня 1918 р. — командир 5-ї сотні 1-го Сірожупанного полку Армії Української Держави, згодом — Дієвої армії УНР. 16.05.1919 р. у складі полку потрапив у Луцьку до польського полону. Перебував у таборі Ланцут. З травня 1920 р. — начальник філії головного інформаційно-реєстраційного бюро у Вінниці. З 21.06.1920 р. — старшина Охорони Головного Отамана С. Петлюри. У 1921 р. — старшина 50-го куреня 6-ї Січової дивізії Армії УНР.
З 1928 р. служив контрактовим офіцером польської армії у 58-му піхотному полку у Познані. З 1938 р. — у 37-му піхотному полісу у Кутно. Останнє звання в польській армії — капітан.
У червні 1943 р. вступив до стрілецької дивізії СС «Галичина».
Після Другої світової війни жив на еміграції у США. Автор спогадів під псевдонімом «Йосип Сірий».
ЦДАВОУ. — Ф. 1075. — Оп. 1. — Спр. 87. — С. 29; Ф. 3172. — Оп. 1. — Спр. 94. — С. 7; Мандзенко Й. Сірожупанники//За Державність. — Торонто. — 1966. — № 11. — С. 5—17; Прохода В. Записки до історії Сірих (Сірожупанників)//За Державність. — Каліш. — 1929. - № 1. — С. 72–117.
(15.11.1894-16.01.1983) — сотник Армії УНР (генерал-поручик в еміграції).
Народився у м. Голованівськ Балтського повіту Подільської губернії. Закінчив Уманську чоловічу гімназію, 1-шу Київську школу прапорщиків (28.12.1915), вийшов до 145-го піхотного запасного батальйону. З 12.06.1916 р. брав участь у боях на фронті Першої світової війни у складі 1-го лейб-гренадерського Катеринославського полку. Був тричі поранений, контужений. Був нагороджений усіма орденами до Святого Володимира IV ступеня. З 12.02.1917 р. — поручик, начальник команди саперів 1-ї Гренадерської дивізії.
Був одним із організаторів Українського куреня 1-ї Гренадерської дивізії, командував сотнею цього куреня. Після повернення в Україну демобілізувався. 10.11.1918 р. був мобілізований до 11-го пішого Уманського полку Армії Української Держави. З 10.02.1919 р. — старшина комендантської сотні штабу Запорізького корпусу Дієвої армії У НР. З 18.03.1919 р. — комендант станції Рудниця. З 26.03.1919 р. — в. о. командира комендантського куреня штабу Запорізького корпусу Дієвої армії УНР. З 14.04.1919 р. — помічник начальника інспекторсько-господарської частини штабу Запорізького корпусу Дієвої армії УНР. З 15.05.1919 р. — начальник корпусного обозу. З кінця червня 1919 р. до 17.10.1919 р. хворів на гострий тиф, невдовзі — на плямистий тиф. Потрапив у полон до білих, був вивезений до Одеси, а звідти — до Польщі, де повернувся до української армії. З початку червня 1920 р. служив в Охороні Головного Отамана С. Петлюри. У 1921 р. — старшина 50-го куреня 6-ї Січової дивізії Армії УНР.
З 1928 р. — контрактовий офіцер польської армії. Служив у складі 58-го піхотного полку. Останнє звання у польській армії — майор.
У 1939 р. потрапив у німецький полон. Був комендантом табору військовополонених у м. Люкенвальде під Берліном. У березні 1945 р. у ранзі полковника служив у 2-й Українській піхотній бригаді, сформованій на базі 800-го полку «Бранденбург», яка незабаром влилася до 2-ї Української дивізії Української національної армії. Згодом командував 1-м парашутним відділом УНА.
Мандзенко Кость, фото 30-х років (За Державність. — Торонто. — 1964. — Ч. 10)
Після Другої світової війни жив на еміграції у Західній Німеччині та США. Урядом УНР в екзилі був підвищений до рангу генерала-поручика. Помер та похований у Чикаго.