Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917—1921)
- Автор: Тинченко Ярослав Юрьевич
- Год: 2007
- Язык: украинский
- ISBN: 966-8201-26-4
- Жанр: История
Электронная книга - «Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917—1921)». Краткое содержание книги:
Біографічний довідник містить відомості більш як про тисячу генералів та старшин Армії Української Народної Республіки, а також командирів армійських з'єднань Армії Української Держави гетьмана П. Скоропадського.
Наприкінці книги подається загальний список генералів та старшин Генерального штабу Армії Української Держави з докладними біографічними відомостями.
Видання містить багатий ілюстративний матеріал, зібраний в архівах України, Польщі, Росії та у приватних колекціях.
Книга розрахована на науковців, викладачів, студентів, а також усіх, хто цікавиться історією України та її збройних сил.
ЦДАВОУ. — Ф. 1075. — Оп. 1. — Спр. 68. — С. 60–61; Оп. 2. — Спр. 653. — С. 57–60.
(?—?) — сотник Армії УНР.
На військовій службі з 20 липня 1914 р. Останнє звання у російській армії — поручник.
3.01.1919 р. зорганізував та очолив Холмсько-Галицький кіш Дієвої армії УНР, у складі якого потрапив до польського полону (10.02.1919). Втік з полону. 1.03.1919 р. був призначений командиром 49-го пішого дієвого полку ім. І. Франка. З 11.03.1919 р — командир 50-го пішого дієвого Звягельського полку Дієвої армії УНР. З 29.03.1919 р — повітовий комендант м. Дубно, а з 1.06.1919 р — повітовий комендант м. Крем'янець. Від 6.06.1919 р. — старшина для доручень при державному інспекторі 4-ї Сірої дивізії, з 7.07.1919 р. — помічник державного інспектора 1-ї Північної дивізії, з 17.09.1919 р — помічник державного інспектора 4-ї Сірої дивізії Дієвої армії УНР, 8.11.1919 р. — державний інспектор цієї дивізії. Був захоплений до полону білими, потому — інтернований у Польщі. Від 4.04.1920 р. — старшина 6-ї Січової дивізії Армії УНР, з 6.07.1920 р. — командир 1-ї сотні 49-го куреня 6-ї Січової дивізії Армії УНР. Доля після 1923 р невідома.
ЦДАВОУ. — Ф. 1075. — Оп. 1. — Спр. 67. — С. 100–101.
(?—?) — старшина Дієвої армії УНР.
Народився на Київщині. У російській армії — штабс-капітан (у спогадах О. Вишнівського помилково згадується як полковник).
У січні 1919 р. — комендант ст. Бровки. З 01.03.1919 р. — начальник бойової ділянки на т. зв. Київському фронті Дієвої армії УНР. З 22.08.1919 р. — у резерві старшин Головного управління Генерального штабу Дієвої армії УНР. Подальша доля невідома.
Вишнівський О. До історії Синіх і Залізних//За Державність. — Варшава. — 1937. — Ч. 7. — С. 75–76; ЦДАВОУ. — Ф. 1075. — Оп. 2. — Спр. 37. — С. 201–204
(16.03.1876-22.02.1924) — генеральний хорунжий Армії Української Держави.
Походив з козаків Всевеликого Війська Донського. Закінчив Донський кадетський корпус, Костянтинівське артилерійське училище (1897), служив у 17-й Донській козачій батареї. Закінчив два класи Миколаївської академії Генерального штабу за 2-м розрядом (1903). Згодом — помічник інспектора класів Володимирського Київського кадетського корпусу. З серпня 1910 р. — помічник інспектора класів Володимирського військового училища. Останнє звання у російській армії — полковник.
З березня 1918 р. — начальник Інструкторської школи старшин. Під час Гетьманату одержав звання генерального хорунжого. З 24.09.1918 р. — за сумісництвом начальник 2-ї Київської юнацької військової школи.
У грудні 1918 р. виїхав на Дон. З 19.09.1919 р. — начальник штабу інспектора кавалерії Донської армії. З 18.11.1919 р. — начальник Атаманського козачого училища Збройних Сил Півдня Росії.
Помер та похований у Софії.
Євтимович В. Початки українського військового шкільництва в 1917–1918 р.//Літопис Червоної Калини. — Львів. — 1937. — Ч. 12. — С. 7–10; Незабытые могилы. — Москва. — 2004. — Т 4. — С. 323.
(01.10.1893-?) — підполковник Армії УНР.
Народився у м. Лисянка Київської губернії. Закінчив реальне училище, Олександрівське військове училище (1914). Останнє звання у російській армії — штабс-капітан.
Макушенко Олекса, фото 20-х років (За Державність. — Варшава. — 1937. — Ч. 7)
У квітні—листопаді 1918 р. — командир куреня в Армії Української Держави. У січні 1919 р. сформував технічну сотню 1-го Синього полку Синьожупанної дивізії Дієвої армії УНР. У лютому 1919 р. був поранений у боях проти більшовиків, після одужання обіймав посаду начальника команди зв'язку 1-го (згодом — 7-го) Синього полку 3-ї Залізної дивізії Дієвої армії УНР. У травні 1920 р. сформував та очолював 25-й Синій курінь 3-ї Залізної дивізії Армії УНР. У липні—серпні 1920 р. — в. о. представника командування Армії УНР при штабі 3-ї Російської армії генерала Пєрмікіна.
З 01.09.1920 р. — старшина для доручень штабу 3-ї Залізної стрілецької дивізії Армії УНР. Подальша доля невідома.
ЦДАВОУ. — Ф. 1078. — Оп. 2. — Спр. 268. — С. 28–29; Ф. 1075. — Оп. 2. — Спр. 653. — С. 57–60; Вишнівський О. До історії Синіх і Залізних//За Державність. — Варшава. — 1937. — Ч. 7. — С. 68—101.
(20.01.1897-16.02.1968) — сотник Армії УНР, видатний український поет.
Народився у с. Новоархангельське Херсонської губернії. Закінчив Єлисаветградське реальне училище, навчався у Петроградському політехнічному училищі. Був мобілізований до армії, закінчив школу прапорщиків у Києві (1916). У складі 2-го Туркестанського стрілецького полку брав участь у Першій світовій війні, був ад'ютантом начальника штабу 1-ї Туркестанської дивізії полковника Є. Мєшковського. Останнє звання у російській армії — поручик.
З лютого 1918 р. — у розпорядженні уповноваженого Центральної Ради у Луцьку, з квітня 1918 р. — діловод оперативного відділу Головного управління Генерального штабу УНР, з травня 1918 р. — т. в. о. обер-старшини оперативного відділу Головного управління Генерального штабу Української Держави, з кінця 1918 р. — старшина для доручень помічника начальника Генерального штабу УНР, з січня 1919 р. — ад'ютант помічника начальника штабу Дієвої армії УНР, з квітня 1919 р. — ад'ютант начальника штабу Дієвої армії УНР, восени 1919 р. — ад'ютант командувача Дієвою армією УНР. З кінця грудня 1919 р. перебував у польському полоні у м. Рівне та таборі Ланцут. У червні—липні 1920 р. — приділений до штабу 4-ї запасної бригади Армії УНР, у серпні—вересні 1920 р. знаходився на лікуванні у шпиталі, з жовтня 1920 р. — старшина для доручень організаційного відділу штабу Армії УНР.
З 1923 р. — на еміграції у Чехо-Словаччині, закінчив Українську господарську академію у Подєбрадах, працював інженером-гідротехніком. З 1939 р. — у Польщі, з 1944 р. — у Німеччині, з 1949 р. — у США.
Маланюк Євген, фото 20-х років (Білон П. Спогади. — Пітсбург. — 1952. — Ч. 1)
ЦДАВОУ. — Ф. 1078. — Оп. 2. — Спр. 24. — С. 262; Ф. 3172. — Оп. 1. — Спр. 102. — С. 56, 70; Білон П. Спогади. — Пітсбург. — 1952. — С. 96; Маланюк Є Книга спостережень: проза. — Торонто. — 1964. — Т. 1. — 1966. — Т. 2; Капустянський М. Похід українських армій на Київ — Одесу в 1919 році; Маланюк Є. Уривки зі спогадів. — Київ. — 2004.
(01.10.1894-09.07.1969) — полковник Армії УНР.
Народився у Чугуєві Харківської губернії. Навчався на медичному факультеті Харківського університету. У 1915 р. був мобілізований до армії, закінчив Олександрівське військове училище (1916). У складі 7-го піхотного Ревельського полку брав участь у Першій світовій війні. Останнє звання у російській армії — штабс-капітан.
З грудня 1917 р. служив у 4-му Сердюцькому полку ім. І. Богуна військ Центральної Ради, у складі якого брав участь у січневих вуличних боях 1918 р. у Києві. З 09.02.1918 р. служив у 1-му Запорізькому курені Окремого Запорізького загону військ Центральної Ради. З 17.03.1918 р. — командир 16-ї сотні ім. І. Богуна 2-го Запорізького полку. З грудня 1918 р. — командир 2-го куреня 4-го Запорізького ім. І. Богуна полку Дієвої армії УНР. З 02.01.1919 р. — в. о. командира цього полку, з середини березня 1919 р. — заст. командира полку, за кілька днів знов прийняв полк і командував ним до кінця червня 1919 р. З кінця червня 1919 р. — командир 19-го пішого Республіканського полку Дієвої армії УНР. Через кілька днів після прийняття полку був важко поранений, але у липні 1919 р. повернувся на посаду командира полку. У жовтні 1919 р. був вдруге поранений. У грудні 1919 р. перебував серед українських вояків, інтернованих польською владою у Луцьку. З лютого 1920 р. — командир 48-го куреня 2-ї (згодом — 6-ї Січової) дивізії Армії УНР. З червня 1920 р. — командир Запорізької запасної бригади Армії УНР. З серпня 1920 р. — у розпорядженні штабу 1-ї Запорізької дивізії Армії УНР, а з грудня 1920 р. — начальник підстаршинських курсів 1-ї Запорізької дивізії Армії УНР.