Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917—1921)
- Автор: Тинченко Ярослав Юрьевич
- Год: 2007
- Язык: украинский
- ISBN: 966-8201-26-4
- Жанр: История
Электронная книга - «Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917—1921)». Краткое содержание книги:
Біографічний довідник містить відомості більш як про тисячу генералів та старшин Армії Української Народної Республіки, а також командирів армійських з'єднань Армії Української Держави гетьмана П. Скоропадського.
Наприкінці книги подається загальний список генералів та старшин Генерального штабу Армії Української Держави з докладними біографічними відомостями.
Видання містить багатий ілюстративний матеріал, зібраний в архівах України, Польщі, Росії та у приватних колекціях.
Книга розрахована на науковців, викладачів, студентів, а також усіх, хто цікавиться історією України та її збройних сил.
(?—?) — підполковник Армії УНР.
Останнє звання у російській армії — капітан.
У 1918 р. — начальник 3-го відділу Гарматної управи Військового міністерства Української Держави.
У 1919 р. служив у білих. У 1920 р. повернувся в Армію УНР. З 09.09.1920 р. — помічник начальника історико-інформаційного відділу штабу Дієвої армії УНР. Подальша доля невідома.
ЦДАВОУ. — Ф. 1075. — Оп. 2. — Спр. 653. — С. 34–55.
(1888 — до 1936) — підполковник Армії УНР.
Народився на Чернігівщині. Закінчив військове училище (1908), вийшов підпоручиком до 73-го піхотного Кримського полку (Могилів-Подільський). Закінчив два курси Імператорської Миколаївської військової академії (1914). 29.08.1914 р. у складі 119-го піхотного Коломенського полку потрапив у німецький полон. Останнє звання у російській армії — поручик.
Лушненко Олексій, фото 1919 року (фото з приватної колекції)
15.10.1918 р. повернувся з полону в Україну. З грудня 1918 р. — інспектор класів Інструкторської школи старшин, у складі якої 17.05.1919 р. у Луцьку потрапив у польський полон. З 16.09.1919 р. — у розпорядженні штабу Дієвої армії УНР. Станом на 20.10.1919 р. — інспектор класів Камянецької спільної юнацької школи. Станом на 04.08.1920 р. — начальник управління навчання військ Генерального штабу УНР. З жовтня 1920 р. — начальник штабу 4-ї Київської стрілецької дивізії Армії УНР. З 27.10.1921 р. — начальник штабу Київської повстаньчої дивізії, у складі якої брав участь у Другому Зимовому поході 04–19.11.1921 р. У спогадах інколи помилково стверджується, що О. Лушненко потрапив тоді у полон до червоних. Однак це заперечує той факт, що у грудні 1921 р. за його підписом у часописі «Українська Трибуна», Ч. 196, була опублікована стаття про перебіг Другого Зимового походу, що звалася «Смерть героїв (3 повстання на Україні)».
Згодом мешкав на еміграції у Торуні. Помер до 1936 р.
ЦДАВОУ — Ф. 1078. — Оп. 2. — Спр. 37, загальний список старшин Генштабу складений 21.11.1918. — С. 53-зв. — 54; Ф. 1078. — Оп. 2. — Спр. 22. - с. 72–73, 400; Ремболович І. Рейд 1921 року//За Державність. — Каліш. — 1932. — Ч. 3. — С 156–171; Омелянович-Павленко М. Спогади українського командарма. — Київ. — 2002. — С. 411; Євтимович В. До історії Кам'янецької спільної юнацької школи//Літогшс Червоної Калини. — Львів. — 1936. — Ч. 4. — С 6.
(3.12.1891—?) — достеменних даних про старшинський ступінь не віднайдено.
Народився у с. Білогородка Київської губернії.
Любимець Микола, фото 1921 року (За Державність. — Варшава. — 1939. — Ч. 9)
У листопаді—грудні 1919 р. — командир 7-го Синього полку 3-ї Залізної дивізії Дієвої армії УНР. З січня 1920 р. — командир 1-ї Синьої сотні 3-го кінного полку Дієвої армії УНР, у складі якого брав участь у Першому Зимовому поході. З 01.07.1920 р. — командир 3-го кінного полку Армії УНР (до 29.09.1920 р.). З 13.07.1920 р. — за сумісництвом командир 2-ї бригади Окремої кінної дивізії Армії УНР. У січні 1921 р. був приділений до культурно-освітнього відділу штабу Окремої кінної дивізії. У серпні 1921 р. був визначений реєстраційною комісією для перевірки зарахування на військову службу як особа, що не мала офіцерського звання та не могла бути нагороджена орденом Святого Георгія IV ступеня, який М. Любимець носив. Дезертував з Армії УНР. Подальша доля невідома.
Марущенко-Богдановський А. Матеріали до історії 1-го кінного Лубенського імені запорожського полковника М. Залізняка полку//За Державність. — Варшава. — 1938. — Ч. 8. — С. 177–214;Ч. 9. — С. 206–225; ЦДАВОУ. — Ф. 1075. — Оп. 2. — Спр. 557. — С. 109, 202;Спр. 653. — С. 140;Ф. 3172. — Оп. 1. — Спр. 98. — С. 12; Омелянович-Павленко М. Спогади українського командарма. — Київ. — 2002. — С. 250, 274, 351.
(?—?) — командир полку Дієвої армії УНР.
Останнє звання у російській армії — штабс-капітан.
В українській армії з 17.11.1918 р. — командир 4-го Сірожупанного полку у військах Директорії.
Прохода В. Записки до історії Сірих (Сірожупанників)// За Державність. — Каліш. — 1929. — № 1. — С. 83
Парад Сірожупанної дивізії у Києві 15 серпня 1918 р. (За Державність. — Варшава. — 1939. - № 9)
Старшини 1-ї Української (Синьожупанної) дивізії Армії УНР з німецькими представниками, квітень 1918 року (ЦДАКФАУ)
Старшини-організатори 1-ї козацько-стрілецької (Сірожупанної) дивізії Армії УНР і австрійськими офіцерами, квітень 1918 року (ЦДАКФАУ)
М
(17.05.1885–1978) — сотник Армії УНР.
Народився у м. Винники біля Львова. Закінчив юридичний факультет Львівського університету. У 1908 р. вступив однорічником до 4-го піхотного полку австро-угорської армії (Відень). З 1912 р. — фенрих. З 1914 р. — лейтенант. З 1915 р. — обер-лейтенант.
22.11.1918 р. вступив до Української Галицької армії, обіймав посаду муніційного (тобто — патронного) референта Державного секретаріату Військових справ ЗУНР. У червні 1919 р. у складі спільної делегації УГА та Дієвої армії УНР брав участь у переговорах з польською стороною. З 14.07.1919 р. — молодший старшина оперативного відділу штабу 3-го Галицького корпусу. 01.10.1919 р. перейшов на службу до Дієвої армії УНР на посаду помічника начальника закордонного відділу Головного управління Генерального штабу. З 01.01.1920 р. — начальник закордонного відділу Головного управління Генерального штабу Дієвої армії УНР. З 03.05.1920 р. — начальник мобілізаційного відділу Головного управління Генерального штабу УНР.
Магаляс Семен, фото 1920 року (Вісті Комбатанта. — Нью-Йорк. — 1972. — Ч. 4)
У лютому 1921 р. повернувся до Львова, став одним із засновників Української військової організації. З лютого 1922 р. — директор канцелярії товариства «Просвіта».
У 1941 р., після вступу німецьких військ до Львова, — секретар львівської міської управи. У 1942–1944 р. — начальник 4-ї дільниці Львова.
З 1945 р. — на еміграції у Німеччині. З 1949 р. — у США. Помер та похований у Нью-Йорку.
ЦДАВОУ. — Ф. 1078. — Оп. 2. — Спр. 37, С. 456; Спр. 169. — С 213; Сотник Семен Магаляс//Вісті Комбатанта. — Нью-Йорк. — 1972. — Ч. 4. — С 91–93; Капустянський М. Похід українських армій на Київ — Одесу в 1919 році; Маланюк Є. Уривки зі спогадів. — Київ. — 2004. — С. 217, 218; ВК — 1978. — Ч. 4.
(19.01.1885-08.1926) — полковник Армії УНР.
Магеровський Борис, фото 20-х років (За Державність. — Варшава. — 1936. — Ч. 6)
Народився у м. Полтава. У 1915 р. — прапорщик 239-го піхотного Костянтиноградського полку. Нагороджений орденом Святого Георгія IV ступеня за бій 10–11.05.1915 р. Перебував у німецькому полоні.
З 12.03.1918 р. — командир 5-го Українського (Синьожупанного) полку 2-ї Української (Синьожупанної) дивізії. У 1919 р. — помічник командира 1-го Синього полку Дієвої армії УНР (згодом — 7-го Синього полку 3-ї Залізної дивізії). Був поранений. З 15.08.1919 р. — в. о. командира 7-го Синього полку Дієвої армії УНР. У листопаді 1919 р. захворів на тиф. У 1920 р. — командир кінної сотні 9-ї бригади 3-ї Залізної дивізії Армії УНР. З 27.12.1920 р. — командир 21-го куреня 7-ї бригади 3-ї Залізної стрілецької дивізії Армії УНР.
Помер та похований у Рівному.
ЦДАВОУ. — Ф. 1075. — Оп. 2. — Спр. 653. — С. 73–79; Ф. 3172. — Оп. 1. — Спр. 73. — С. 37; Вишнівський О. До історії Синіх і Залізних//За Державність. — Варшава. — 1937. — Ч. 7. — С 68-101.