Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917—1921)
- Автор: Тинченко Ярослав Юрьевич
- Год: 2007
- Язык: украинский
- ISBN: 966-8201-26-4
- Жанр: История
Электронная книга - «Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917—1921)». Краткое содержание книги:
Біографічний довідник містить відомості більш як про тисячу генералів та старшин Армії Української Народної Республіки, а також командирів армійських з'єднань Армії Української Держави гетьмана П. Скоропадського.
Наприкінці книги подається загальний список генералів та старшин Генерального штабу Армії Української Держави з докладними біографічними відомостями.
Видання містить багатий ілюстративний матеріал, зібраний в архівах України, Польщі, Росії та у приватних колекціях.
Книга розрахована на науковців, викладачів, студентів, а також усіх, хто цікавиться історією України та її збройних сил.
ЦДАВОУ. — Ф. 1075. — Оп. 1. — Спр. 87. — С. 26; Ф. 3172. — Оп. 1. — Спр. 94. — С. 7; РГВИА. — Ф. 409. — Оп. 1. - п/с 130–924; Некролог//Вісті Комбатанта. — Нью-Йорк. — 1983. - № 2. — С. 86; Боляновський А. Українські військові формування в збройних силах Німеччини (1939–1945). — Львів. — 2003. — С. 496, 504, 525; Побігущий Є. Мозаїка моїх споминів. — Мюнхен — Лондон. — 1982. — С 51, 56.
(10.04.1869-06.05.1937) — начальник 2-го Січового Запорізького корпусу військ Центральної Ради.
Народився у Києві. Закінчив Володимирський Київський кадетський корпус, 2-ге військове Костянтинівське училище (1888), вийшов підпоручиком до 4-ї артилерійської бригади. Згодом перейшов до 24-ї артилерійської бригади. Закінчив Миколаївську академію Генерального штабу за 1-м розрядом (1896). Служив у штабах Варшавського та Приамурського військових округів. З 06.12.1904 р. — полковник. Брав участь у Російсько-японській війні, був начальником штабу кінного загону генерала П. Міщенка. Учасник оборони Порт-Артуру. Нагороджений Георгіївською зброєю. З 04.08.1906 р. — начальник штабу 2-ї Східно-Сибірської стрілецької дивізії. З 08.06.1909 р. — командир 23-го Східно-Сибірського стрілецького полку (Хабаровськ). З 12.11.1914 р. — генерал-майор З 20.05.1916 р. — начальник штабу 56-ї піхотної дивізії. З 23.07.1917 р — генерал-лейтенант, начальник 16-ї піхотної дивізії.
З 29.11.1917 р. — начальник 2-го Січового Запорізького (51-го армійського) корпусу військ Центральної Ради. У 1918 р перебував у резерві Генерального штабу Української Держави.
З 04.07.1919 р. — у резерві офіцерів Генерального штабу при ставці адмірала Колчака в Омську. З 27.08.1919 р. — «керуючий розвантаженням від зайвих офіцерів головних управлінь військового міністерства та ставки Колчака».
З 1920 р. — білоемігрант. Помер та похований у Харбіні.
ЦДАВОУ. — Ф. 1078. — Оп. 2. — Спр. 37, загальний список старшин Генштабу складений 21.11.1918. — С. 39-зв. — 40; Ф. 4061. — Оп. 1. — Спр. 1. — С. 4–7; Список Генерального штаба на 1914. — СПб. — 1914, Сулковський Б. З історії формування 2-го Січового Запоріжського корпусу//Табор. — Варшава — 1927. — Ч. 4. — С. 71–87;Волков Е. В.Егоров Н. Д Купцов И. В. Белые генералы Восточного фронта гражданской войны. — Москва. — Русский путь. — 2003. — С. 133; Незабытые могилы. — Москва. — 2004. — Т. 4. — С. 372.
(26.06.1889-?) — підполковник Армії УНР.
Народився у м. Камянець-Подільський. Останнє звання у російській армії — капітан.
У 1917–1918 р. — командир сотні полку ім. І. Богуна військ Центральної Ради. У 1919 р. — командир сотні Житомирської юнацької школи Дієвої армії УНР 16.05.1919 р. потрапив у польський полон у Луцьку 19.09.1919 р після повернення з полону був відправлений у розпорядження начальника Спільної юнацької школи Дієвої армії УНР. У 1920 р. — стройовий старшина Камянецької спільної юнацької школи. У 1921 р. служив у 1-й Запорізькій дивізії Армії УНР. Під час Визвольних змагань втратив ліву руку. Подальша доля невідома.
ЦДАВОУ. — Ф. 1078. — Оп. 2. — Спр. 22. — С. 13–15; Ф. 1075. — Оп. 2. — Спр. 927. — С. 39–42; Ф. 3172. — Оп. 1. — Спр. 98. — С. 33.
(23.08.1860-?) — підполковник Армії УНР.
Народився — у с. Троїцьке Рязанської губернії. Останнє звання у російській армії — підполковник.
У 1920–1921 рр. — старшина штабу 4-ї бригади 2-ї Волинської дивізії Армії УНР. Подальша доля невідома.
ЦДАВОУ — Ф 3172. — Оп. 1. — Спр. 73. — С. 17.
(21.07.1869 — після 1935) — генерал-хорунжий Армії УНР.
Походив з селян Волинської губернії. Закінчив 7 класів Київської класичної гімназії. 10.07.1888 р. на правах однорічника 1-го розряду вступив до 129-го піхотного Бессарабського полку. 16.09.1888 р. був зарахований юнкером до Київського піхотного юнкерського училища, з якого вийшов у 1890 р. підпоручиком до 43-го піхотного Охотського полку (Луцьк). У 1894 р. та 1895 р. успішно складав іспити до Миколаївської академії Генерального штабу, але через відсутність вакансій не був зарахований. 12.10.1900 р. знову успішно витримав іспити до Миколаївської академії Генерального штабу та був зарахований на геодезичне відділення. 03.09.1902 р. закінчив 2 класи академії за 2-м розрядом без приділення до Генерального штабу. Повернувся до свого полку. З 21.07.1904 р. — капітан. 18.11.1904 р. — 19.05.1905 р. тимчасово виконував обов'язки командира 54-го піхотного запасного батальйону.
3 21.05.1907 р. — підполковник. З 23.11.1908 р. — командир 1-го батальйону 43-го піхотного Охотського полку. 05.10.1913 р. був підвищений до звання полковника. Першу світову війну почав командиром 43-го піхотного Охотського полку. З 30.11.1914 р. — командир 44-го піхотного Камчатського полку. З 16.11.1916 р. — начальник 1-ї піхотної Заамурської прикордонної дивізії. З 15.08.1917 р. — начальник 159-ї піхотної дивізії. За Першу світову війну був нагороджений всіма орденами до Святого Володимира III ступеня з мечами та биндою, орденом Святого Георгія IV ступеня, Георгіївською зброєю (09.03.1915 р, за бій 27.08.1914 р.), відзнакою Святого Георгія IV ступеня з лавровою гілкою. Останнє звання у російській армії — генерал-майор.
З кінця березня 1918 р. — член комісії зі створення української армії. З 17.04.1918 р. — начальник 4-го Київського корпусу Армії УНР. З 20.07.1918 р. — у розпорядженні Військового міністерства Української Держави. За Гетьманату — генеральний хорунжий Армії Української Держави. З 05.01.1919 р. — начальник 4-го Київського корпусу Дієвої армії УНР. З 05.04.1919 р. — начальник Сірожупанного корпусу Дієвої армії УНР. 17.05.1919 р. у Луцьку потрапив до польського полону. Як генерал був звільнений з табору, жив у Варшаві, згодом — у Луцьку. Наприкінці жовтня 1920 р. був знову зарахований до Армії УНР: з 06.11.1920 р. — викладач тактики Кам'янецької спільної юнацької школи. 06.07.1921 р., перебуваючи у таборах для інтернованих українських вояків у Ланцуті, добровільно виконував обов'язки декана військового факультету створеного у таборі Українського народного університету.
У березні 1922 р. виїхав до Варшави. У серпні 1922 р. повернувся до Києва. 04.04.1935 р. був заарештований за т. зв. поширення контрреволюційних чуток, але 17.05.1935 р. звільнений. Подальша доля невідома.
ЦДАГПОУ. — Ф. 263. — Спр. 17388-фп, архівно-слідча справа Мартинюка І. С.; РГВИА. — Ф. 409. — Оп. 1. — Д. 47928. - п/с 368; ЦДАВОУ — Ф 1075. — Оп 1 — Спр. 68. — С. 68–69; Ф. 1077. — Оп. 1. — Спр. 43. — С. 73;Списокполковников 1914. — СПб. — 1914. — С. 880; «Русский Инвалид». — СПб. — 1915. - № 61; Прохода В Записки до історії Сірих (Сірожупанників)//За Державність. — Каліш. — 1929. - № 1. — С. 114; Військовий факультет Українського народнього університету в таборі Ланцут — Стрілково//Літопис Червоної Калини. — Львів. — 1931. — Ч. 4. — С. 19–20; Ч. 5. — С. 20–22; Ч. 6. — С. 18–19.
(09.05.1895-?) — підполковник Армії УНР.
Народився у м. Полтава. Останнє звання у російській армії — підпоручник.
На службі в Дієвій армії УНР з 1919 р. У 1920–1922 рр. — викладач школи підстаршин 4-ї бригади 2-ї Волинської дивізії Армії УНР. Подальша доля невідома.
ЦДАВОУ. — Ф. 3172. — Оп. 1. — Спр. 73. — С. 12.
(17.08.1897–1940) — підполковник Армії УНР.
Народився в Києві, у родині залізничника. Закінчив реальне училище, з початком Першої Світової війни пішов добровольцем на фронт. Був тричі поранений. Нагороджений відзнаками Св. Георгія IV, III та II ступеня. За бойові заслуги підвищений до звання прапорщика.
Марущенко-Богдановський Адріан, фото 1920-х років (За Державність. — Варшава. — 1935. — Ч. 5)