Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917—1921)
- Автор: Тинченко Ярослав Юрьевич
- Год: 2007
- Язык: украинский
- ISBN: 966-8201-26-4
- Жанр: История
Электронная книга - «Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917—1921)». Краткое содержание книги:
Біографічний довідник містить відомості більш як про тисячу генералів та старшин Армії Української Народної Республіки, а також командирів армійських з'єднань Армії Української Держави гетьмана П. Скоропадського.
Наприкінці книги подається загальний список генералів та старшин Генерального штабу Армії Української Держави з докладними біографічними відомостями.
Видання містить багатий ілюстративний матеріал, зібраний в архівах України, Польщі, Росії та у приватних колекціях.
Книга розрахована на науковців, викладачів, студентів, а також усіх, хто цікавиться історією України та її збройних сил.
У 1920—30-х рр. був професором математики в Українській господарській академії у Подєбрадах.
Лорченко Микола, фото 20-х років (За Державність. — Варшава. — 1938. — Ч. 8)
ЦДАВОУ. — Ф. 1075. — Оп. 2. — Спр. 81-а; Спр. 37. — С. 201–204; Спр. 653. — С. 93-а; Єрмолаєв А. Спомин// Тризуб. — 1973. — Ч. 71. — С. 7–9; Євтимович В. До історії Камянецької спільної юнацької школи//Літопис Червоної Калини. — Львів. — 1936. — Ч. 4 — С. 5–6.
(17.07.1888-?) — підполковник Армїї УНР.
Народився у с. Жуків Заславського повіту Волинської губернії. Останнє звання у російській армії — підполковник (?).
У 1920–1921 рр. — приділений до штабу 5-ї Херсонської дивізії Армії УНР. Подальша доля невідома.
ЦДАВОУ. — Ф. 3172. — Оп. 1. — Спр. 99. — С. 15.
(17.1.1888—?) — підполковник Армії УНР.
Народився у с. Марковичі Володимир-Волинського повіту Волинської губернії. Останнє звання у російській армії — штабс-капітан.
На службі в Дієвій армії УНР з 1919 р. У 1920–1922 рр. — старшина штабу 16-ї бригади 6-ї Січової дивізії Армії УНР. Подальша доля невідома.
ЦДАВОУ. — Ф. 3172. — Оп. 1. — Спр. 94. — С. 3.
(1893 — після 1945) — підполковник Армії УНР.
Народився у с. Іванівка Слов'яно-Сербського повіту Катеринославської губернії.
У 1917 р. — підпоручик, командир сотні 1-го Українського козацького полку ім. гетьмана Б. Хмельницького. 29.01.1918 р. брав участь у бою під ст. Крути: вів вогонь з єдиної гармати, поставленої на залізничну платформу. Під час вуличних боїв у Києві проти більшовиків — командир збірної батареї. З 09.02.1918 р. — командир півбатареї 1-ї батареї Запорізького гарматного куреня (з 15.03.1918 р. — 1-го Запорізького легкого гарматного полку) Армії УНР, згодом — Армії Української Держави та Дієвої армії УНР. Станом на 16.08.1919 р. — командир 7-ї Запорізької гарматної бригади Дієвої армії УНР. Учасник Першого Зимового походу: помічник командира 2-го Запорізького кінного полку. Під час походу наприкінці квітня 1920 р. був направлений штабом Дієвої армії УНР до лінії фронту для встановлення зв'язку з польськими військами. У 1920–1921 рр. — командир 1-ї Запорізької гарматної бригади 1-ї Запорізької стрілецької дивізії Армії УНР.
На інтернації перебував у Вадовицях (Польща), звідки у липні 1921 р. разом з особовим складом бригади виїхав до табору Німецьке Яблонне (Чехія), де перебували частини УТА.
У 1920—30-х рр. жив у Берліні, очолював військово-спортивний відділ Союзу Гетьманців-Державників — військовий штаб при П. Скоропадському. У 1945 р. перебував у Західній Німеччині у таборах для переміщених осіб. Подальша доля невідома.
Гончаренко А. Бій під Крутами//За Державність. — Варшава. — 1939, Ч. 9. — С. 145–152; Монкевич Б. Слідами новітніх запорожців. Похід Болбочана на Крим. — Львів. — 1928; Крат М. Вапнярська операція//За Державність. — Варшава. — 1938. — Ч. 8. — С. 66–80; Смовський К. Гайдамацький Кіш Слобідської України та його артилерія в 1917–1918 році//За Державність. — Каліш. — 1935. — № 5. — С. 149–157; Омелянович-Павленко М. Спогади українського командарма. — Київ. — 2002. — С. 288, 420, 424; Канівець Ст. Лист без підпису//Вісті Комбатанта. — Нью-Йорк. — 1966. - № 1. — С. 61; ЦДАВОУ. — Ф. 3172. — Оп. 1. — Спр. 98. — С. 48.
(?—28.01.1921) — підполковник Армії УНР.
Народився у Кам'янці-Подільському. Останнє звання у російській армії — підполковник.
У 1920 р. служив у 3-й гарматній бригаді 3-ї Залізної дивізії Армії УНР. Помер від плямистого тифу у Калішу.
ЦДАВОУ. — Ф. 1075. — Оп. 2. — Спр. 900. — С. 44.
(1886—19.03.1921) — військовий старшина Армії Української Держави.
Станом на 1.01.1910 р. — поручик 122-го піхотного Тамбовського полку (Харків), у складі якого брав участь у Першій світовій війні.
Нагороджений орденом Святого Георгія IV ступеня (15.01.1917 р, за бій 08.10.1915 р.). Останнє звання у російській армії — підполковник.
У березні 1918 р. вступив до Окремої Запорізької дивізії Армії УНР, служив у 2-му Запорізькому полку. З 04.11.1918 р. — командир 4-го Запорізького ім. Б. Хмельницького полку Армії Української Держави. Після початку протигетьманського повстання виїхав на Дон.
Згодом у Росії потрапив в полон до червоних. Утримувався в Архангельському концтаборі. Страчений на Північній Двині.
Андрух І. Січові стрільці у корпусі ген. Натієва//Літопис Червоної Калини. — Львів. — 1930. — Ч. 4. — С. 5–8; Авраменко Н. Причинки до споминів бл. п. сот. Івана Андруха//Літопис Червоної Калини. — Львів — 1931. — Ч. 3. — С. 8; Самійленко С. Дні слави. — Нью-Йорк. — 1958; Архангельск. Расстрельные списки 1921 года. — Архангельск. — 2000.
(03.06.1895-?) — підполковник Армії УНР.
Народився у м. Тирасполь. Німець за походженням. Жив у Харкові. У російській армії — поручик.
01.09.1918 р. був мобілізований до 39-го пішого Харківського полку Армії Української Держави. З 01.11.1918 р. — молодший старшина кулементої сотні штабу Запорізької дивізії Армії Української Держави. З 02.01.1919 р. — молодший старшина 1-го Запорізького ім. П. Дорошенка полку Дієвої армії УНР. З 25.03.1919 р. — командир сотні цього полку, перейменованого згодом на 16-й Запорізький ім. П. Дорошенка. 15.10.1919 р. з більшою частиною полку був інтернований у Польщі. З 04.04.1920 р. — молодший старшина 49-го стрілецького куреня 6-ї Січової дивізії Армії УНР 01–15.11.1920 р. — командир 2-го запасного куреня 6-ї Січової дивізії Дієвої армії УНР. Згодом — молодший старшина кулеметної сотні 49-го стрілецького куреня 6-ї Січової дивізії Армії УНР. З 30.04.1921 р. — командир 50-го стрілецького куреня 17-ї бригади 6-ї Січової дивізії Армії УНР. Подальша доля невідома.
ЦДАВОУ. — Ф. 1075. — Оп. 1. — Спр. 67. — С. 96–97; Оп. 2. — Спр. 653. — С. 101; Ф. 3172. — Оп. 1. — Спр. 94. — С. 5.
(1864—07.04.1919) — відомий український громадський діяч.
До революції працював приватним лікарем в Одесі. Був одним із засновників «Братства Тарасівців».
Луценко Іван, фото 1918 року (За Державність. — Каліш. — 1930. — Ч. 2)
26.04.1917 р. на установчих зборах вояків-українців в Одесі був обраний головою Української військової ради, що діяла в Одеській військовій окрузі, Чорноморському флоті та Румунському фронті. На І Всеукраїнському військовому зїзді 18–20.05.1917 р. був обраний членом Українського генерального військового комітету. У 1918 р. — керівник одеського відділення Національного Союзу. З грудня 1918 р. очолював Одеський студентський загін, який на початку березня 1919 р. увійшов до складу Окремого Січового Запорізького куреня Дієвої армії УНР. 05.02.1919 р. сформував з повітових команд і сотень Херсонської і Подільської губерній т. зв. Подільський курінь (кіш) Дієвої армії УНР, був його командиром Загинув у бою 07.04.1919 р.
Р. С. Окремий Стрілецький Запорізький Курінь//Літопис Червоної Калини. — Львів. — 1931. — Ч. 12. — С. 19–22; Омелянович-Павленко М. Спогади українського командарма. — Київ. — 2002. — С. 29, 48, 62.
(?—?) — старшина Дієвої армії УНР.
Останнє звання у російській армії — полковник.
Був мобілізований у розпорядження штабу Північної групи Дієвої армії' УНР і 03.05.1919 р. зарахований до 6-го запасного полісу Дієвої армії УНР.
ЦДАВОУ. — Ф. 1078. — Оп. 1. — Спр. 96. — С. 33.