Вибрані твори. Том перший

— І перетнув? — недоречно, бо Андрійовичу зараз кожний аргумент, що обґрунтовував недоцільність виготовлення човна, був на руку, запитав Мотовило.

— Ні, «Кон-Тікі», на жаль, до кінця не доплив, — відповів Окань.

— Та його ж хвилею викинуло десь тут, — обізвавсь я.

— Ви не помиляєтесь, — сказав Адам Варфоломійович. — Пліт славетного мандрівника, який хотів довести, буцімто Полінезію заселяли вихідці з Південної Америки, прибило до сусіднього архіпелагу Туамоту, точніше — викинуло на кораловий берег острівця Рароіа.

— Хейєрдал перепливав океан, а ми збираємось лише протоку, — заперечив Журавка.

— От що, — обізвавсь боцман. — Ви мені баків не забивайте. Хейєрдал, «Кон-Тікі», — передражнив він і сердито запитав: — А хто, скажіть, відповідатиме, якщо ви разом зі своїми манатками підете на дно? Андрійович. Отож-бо й воно!

«Ну і впертий дідуган!» — подумав я. Мені, як і решті товаришів, кортіло помандрувати. Набридло сидіти на одному місці. І, звісна річ, ми поривалися хоч до яких-небудь пригод.

— Гаразд, — нехотя вичавив боцман і поблажливо докинув: — Нехай буде по-вашому!

І ми взялися до роботи.

Будувати човен, як відомо, неабищо: треба мати і дошки, й теслярський інструмент. Якби, скажімо, не пропала піднята нами з «Моани» сокира, можна було б із суцільного дерева — підходящі є на Кілі-Кілі — злагодити довбанку, як ото колись видовбав собі дядько Федос… Або на зразок полінезійських човнів з балансиром — катамаран.

Адам Варфоломійович розповів, що на таких катамаранах, — правда, подвійних і містких, — стародавні полінезійці мандрували від острова до острова по всьому Тихому океану.

— Робили човни, — пояснив він, — з міцного дерева везі. Шнурами, зітканими з рослинного волокна, зшивали кожну дошку. Коли катамаран був готовий, його просушували, потім з боків фарбували червоною, дуже тривкою глиною, а зверху кріпили вітрила — кілька звичайних, стулених докупи циновок. Кожен такий човен, — вів далі Адам Варфоломійович, — мав свою назву: «Токомара», «Мататута», «Теарава»… Відстані між тутешніми островами великі, плавання тривало не один місяць. А тому мандрівники заздалегідь запасалися харчами — брали плоди хлібного дерева та пандануса, сушену рибу, молюски. Прісну воду зберігали у товстих бамбучинах і порожніх кокосових горіхах.

— І вони долали океан?

— За переказами — долали, — відповів Адам Варфоломійович. — От, наприклад, відомий полінезійський вчений-етнограф Те Рангі Хіроа назвав своїх далеких предків мореплавцями сонячного сходу. Дуже влучна назва!.. Задовго до того, як європейцям стали відомі Гавані, Нова Зеландія, десятки інших острівних архіпелагів, полінезійські мореплавці з кінця в кінець перетинали океан і, звичайно, відвідували ті суходоли. Було колись, — хитнув головою Паганель, поринувши в спогади. — Та, як зазначив мій полінезійський колега, великі човни для далекого плавання спорохнявіли, а душі відважних корабельників переселилися в Країну Небуття. Слава Полінезії кам'яного віку згасла, храми зруйновано, барабани мовчать.