Вибрані твори. Том перший

Після того як боцман оголосив аврал і ми заходилися будувати курені (треба сказати, вони вийшли набагато кращі, ніж ті, в яких ми жили раніше: повалених дерев лежало багато, вибирай перше-ліпше!), минув не один день. За нашими підрахунками, «Буревісник» уже давно мав підійти до Туамако.

На височенній, схожій на щоглу і єдиній, яка вціліла біля протоки, пальмі влаштували щось на зразок «воронячого гнізда» — майданчика, з якого на китобоях марсовий матрос спостерігає за видноколом, шукаючи серед хвиль океанських велетнів.

Мені ненароком пригадалося, що і я колись, наслухавшись оповідок дядька Федоса, із своїми однолітками лаштував такі гнізда… Степ, село зринули в пам'яті. Ой, коли це було!

Ми теж поставили дозорця й чергували навперемінки.

З пальми видно було океан, віддалені острівці довкруг лагуни. Захлюпане сонячною повінню океанське безмежжя чарувало зір, владно кликало до себе. Виникало почуття якоїсь невагомості і навіть всесильності: руки б розкрилити та й полетіти!

Я змінив Мотовила на пальмі і тепер, уп'явшись поглядом вдалину, видивлявся: чи не заголубіє там спочатку ледь помітна, якої не відрізнити од легкокрилої хмаринки, потім більша й більша, що ширяє понад хвилями, пелюстка — силует нашого довгожданого «Буревісника».

Але корабля не було. Не з'явився він і через тиждень.

Занепокоївшись, ми стали думати: як нам жити далі? Горіхів майже не знайшли, сіті, якими ловили планктон, порвались; мучила спрага — води теж ніде було взяти. Єдине рятувало, що на світанку, коли береговий бриз змінювався морським, іноді припускали короткочасні зливи. Підставивши черепаховий панцир, ми збирали в нього рятівні краплини.

— Доведеться заготовляти морську капусту та їстівне коріння, — засмучено сказав боцман. — Іншої ради немає.

— А риба?

— Рибу будемо ловити теж. — І, звернувшись до Журавки, поцікавивсь: — Як там з гачками — підготував?

— Все зроблено, Андрійовичу!

— Ну, тоді до роботи!

Журавка зі мною пішов ловити рибу, а решта розбрелася по острову в пошуках їстівного. Навіть Адам Варфоломійович відклав своє заняття — збір гербарію — і подався по капусту.

Ось тоді й виник задум збудувати пліт і перебратися ним на сусідній острів.

Подейкують, що геніальні відкриття приходять несподівано, спадають, як сніг на голову. Не скажу, не знаю.

І хоч те, до чого Журавка і я додумались, геніальним не назвеш, все ж, по-моєму, нічого так ото відразу, само по собі не з'являється. Воно задовго до своєї появи, — про що ми навіть не здогадуємось, — народжується в глибинах нашої свідомості, виникає як наслідок копіткої роботи розуму. Справді-бо, з першого дня, коли ми опинилися на Кілі-Кілі, кожен з нас не раз ставив перед собою запитання: а як далі? Невже отак і сидіти, склавши руки!

Човен, на якому можна було дістатися на острів, де висадились наші товариші, потонув. Отже…

Звісивши ноги у воду, ми сиділи з Журавкою на пласкій, до половини оголеній скелі і ловили рибу. Це був вузький південний виступ Кілі-Кілі, оперезаний швидкоплинною, яка вела з океану в лагуну, протокою. Вранці, у час відпливу, коли ми сюди прийшли, течія, омиваючи берег, мчала в океан. Тепер вона струмувала в протилежний бік.