Вибрані твори. Том перший
- Автор: Тендюк Леонід Михайлович
- Серия: Вибрані твори в двох томах #1
- Год: 1991
- Язык: украинский
- Год: ВЕСЕЛКА
- ISBN: 5–301–00983–4
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Вибрані твори. Том перший». Краткое содержание книги:
«Буревісник» виходить у море» та «Атол Туамако» розповідають про захоплюючі, сповнені пригод мандрівки до далеких островів Тихого океану, героїзм та відвагу радянських моряків у боротьбі з морською стихією.
Гостросюжетна повість «Викрадення» — початок великої оповіді про дослідників океану, яким довелося вступити в жорстокий поєдинок з ворогами миру.
— Чого так песимістично? — вислухавши Адама Варфоломійовича, запитав я. — А от ми й станемо новітніми мореплавцями сонячного сходу.
— Ви ними вже стали, — осудливо кинув боцман, згадавши, мабуть, як ми тонули.
А дотепник Мотовило заохотив:
— Давай, давай, може, надолужимо втрачене!
Ну що ж — човен збудувати не штука. Але якби в нас була сокира — тоді від слів можна було б перейти до діла. У нас же немає ніякого інструменту.
— А що, коли виготовити тесло? — запропонував Окань.
— Спробуємо, — погодилися з ним.
Такі загострені камінці ще в сиву давнину використовували замість сокир. Назад, до кам'яного віку! І ми стали вишукувати пласке, схоже на лезо каміння.
— Ось це, мабуть, згодиться! — подав я Журавці невеличку брилу.
Він обдивився її з усіх боків, кілька разів рубонув нею по дерев'яній колоді.
— Гаразд! — мовив. — Сокира є.
Хлопці звідусюди стягували до берега будівельний матеріал — стовбури пальм, гілля, кору дерев.
Мабуть, на цьому острові ще з часів розквіту полінезійського кораблебудування не кипіла така завзята робота, як тепер! Будували зрання й до смерку, всі трудилися над своїм дітищем — плотом-рятівником.
І от сьогодні закінчили.
— Коли спускають на воду корабель, — сказав Окань, — об нього неодмінно розбивають пляшку шампанського. Цю почесну місію доручають найчарівнішій леді. Ну, чарівниця є, — метнув він грайливий погляд на Наташу. — Затримка за шампанським.
Пліт загойдався на хвилях.
— Треба ж якось його назвати: інакше швидко потоне…
Журавка, мабуть, як і я, потай вірить у різні морські прикмети.
— Давай назвемо «Туамако», — спало мені на думку перше-ліпше.
— Тобі ще не набрид цей атол? — обпік мене поглядом Окань.
— «Дракон і К°»! — кинув Мотовило. — А що — звучить. Чи не так?
— Замовкни! — не підтримали товариші його видумки.
— А може, друзі, наречемо так: «Бе-ло-ні-да-є»! — по складах вимовив незрозуміле слово Паганель.
— Що за белонідає?
— Так зветься сарган із сімейства риб, — розтлумачив природознавець. — Він, як і наш пліт, хвостатий, видовженої форми.
— Взагалі, можна, — краєчком уст посміхнувся боцман. — Але погодьтесь, Адаме Варфоломійовичу, це трохи… ну, як би вам сказати, заумно, чи ба по-науковому.
— Так ми ж науковці, — обвів природознавець поглядом усіх присутніх.
«Гм, це і я науковець!» — у мене, як і в моїх друзів-матросів, в очах застрибали лукаві бісики.
Зійшлися врешті на тому, що пліт назвали просто і, як я гадаю, найправильніше — «НАТАША».
У пробний рейс вирушили боцман і Журавка — бувалі, загартовані моряки.
Хлюпнула хвиля, приплив підхопив, поніс на середину протоки наш ковчег, з кожною хвилею дедалі більше віддаляючи його від берега.
— Щасливого плавання!
— Повертайтесь скоріше!
Ми стояли по коліна у воді, махаючи їм рукою.
Того дня наші мандрівники й повернулися.
Окань устиг навіть накатати вірша. Він звався «Ода на честь прибуття плота». Були в ньому, до речі, такі рядки:
Ми зауважили, що це непогано, але… бездарно. І Окань образився: він, як і кожен поет-початківець, самозакохано думає, що його літературна спроба — шедевр. І переконати в протилежному Василя неможливо — та ми й не стали цього робити, знаючи, що тільки даремно витратимо час.
— Острів цікавий, — поділився враженням від мандрівки Андрійович. — Як не дивно, а після бурі на ньому лишилося чимало дерев неушкодженими. Мабуть, тому, що хвилі йшли протокою, а дерева ті звідусюди оточені густими манграми. Солоний! — наказав мені. — Збігай до плота. Там на кормі вам гостинці.
Я приніс в'язку жовтавих, схожих на диню, плодів.
Настрій того вечора у всіх був піднесений. Ми раділи, що пліт не підвів, виявився надійним. Тепер можна вирушати ще далі — навіть туди, у західну частину Туамако, де перебуває група науковців з «Буревісника».
А ще боцман повідомив, що біля того острівця, звідки вони щойно вернулися, безліч акул.
— Плавці їхні всюди стирчать з води. Острів той ми стали звати Акулячим.