Вибрані твори. Том перший
- Автор: Тендюк Леонід Михайлович
- Серия: Вибрані твори в двох томах #1
- Год: 1991
- Язык: украинский
- Год: ВЕСЕЛКА
- ISBN: 5–301–00983–4
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Вибрані твори. Том перший». Краткое содержание книги:
«Буревісник» виходить у море» та «Атол Туамако» розповідають про захоплюючі, сповнені пригод мандрівки до далеких островів Тихого океану, героїзм та відвагу радянських моряків у боротьбі з морською стихією.
Гостросюжетна повість «Викрадення» — початок великої оповіді про дослідників океану, яким довелося вступити в жорстокий поєдинок з ворогами миру.
повторював він.
І у відповідь лунало багатоголосо:
То танцюристи, не переводячи подиху, хором відповідали на закличні слова свого ватажка.
Ось що означали ті почуті нами слова. То була пісня, в якій вславлялися острови й атоли, пісня-гімн природі, з якою остров'яни злилися воєдино, стали її невід'ємною і нерозривною часткою.
«Безтурботні, довірливі діти природи!» — ворухнулося в мені. Я згадав — про них розказував боцман — Маршаллові острови, з яких американці виселили тубільців, перетворивши ті далекі землі на місце випробування ядерної зброї. Хоч би щупальці поневолювачів не простягнулися й сюди…
Місяць, про який оповідалося в полінезійській пісні, і справді вибився з-за хмар, піднявсь угору, вище дерев.
Він освітив, так що не залишалося вже жодної тіні, щонайтемніші закутки острова. В його тремтливому, всевладному сяєві ніби ожила, забриніла кожна гілка і від ніжного дотику проміння розхлюпувала чаруючу срібну музику.
Коли відлунали останні слова на честь нічного владики — місяця, лави танцюристів перешикувались. Хлопці відступили в глибину «сцени», а на майданчику зостались лише дівчата.
Я вперше тоді зрозумів, що руками можна так багато сказати…
Дівчата, ставши в коло, присіли. Потім, випроставшись на повний зріст, рвучко викинули поперед себе руки. Вони в них замигтіли, затріпотіли дрібно-дрібно, як пальмове віття, коли налетить вітер.
Ще кілька ударів гонга та барабанів — і руки знову розкрилились над узбережжям, ніби жбурляючи щось на воду.
Коли темп музики уповільнився і став чіткішим, дівчата гуртом потягли те щось до себе. Помахи їх рук були такі виразні й красномовні, що перед очима постала жива картина риболовлі…
Спочатку полінезійки сплітали сіті, закидали їх у море, потім, повні риби, заходилися витягати.
— Як у цих танцях вдало передано трудовий процес! — захоплено мовила Наташа. — Неначе в нашій російській «Дубинушці».
— Справжній балет, — додав Журавка.
— Балет чи ні, — озвавсь і я, — незаперечно єдине: це — прекрасно!
— А що, може, потанцюєш разом із ними? — єхидно запитав Журавка. — То виходь, скажи: я, мовляв, такий-то й такий — Солоний-Пресолоний, вітрами обвіяний, хвилями забризканий, жадаю з вами, чародійки, утнути гопака.
— Гопак у полінезійців зветься хула-хула, — уточнила Наташа.
— Ну, отже, хула-хула…
— Красненько дякую, — відказав я. — Але мирної ідилії порушувати не збираюсь.
— Боїшся, Солоний? — засміялась Наташа.
— Аніскілечки! — розхрабрився я. — От коли так, зараз підведусь і вийду з гущавини.
— Ти що — божевільний?! — здивовано блимнув на мене очима Журавка. — Жартів не розумієш, чи що?
Не встиг він це сказати, як над вухом раптом щось просвистіло, — тоненька галузка папайї, під стовбуром якої ми сиділи, впала мені до ніг.
— Лягайте! Мерщій!! — вихопилося в Журавки. Ми припали до землі, не перестаючи, правда, поглядати туди, на «сцену», де вже юрмилися полінезійці.
Високий, кремезний юнак замахнувся і ще раз метнув у бік джунглів довгий спис.
— Іка! Куа pay, куа pay, те тоа, те тоа. Куа та, куа та! — крикнув він.
Це, виявилось, був бойовий клич («До бою! Лавами, о воїни, шикуйтесь!»), який звав остров'ян до битви.
Дівчата, підібгавши під себе ноги, всілися довкруг майданчика, в глибині «сцени», а хлопці залишились стояти всередині. Почувши заклик ватажка, вони вишикувались попарно, один проти одного, і під удари барабанів лалі та звуки музики пішли в наступ. У руках замигтіли, прикрашені різьбою, довгі, сплюснуті на кінці, як весла, палиці — зброя, якою остров'яни відбивають напад.
— Іка! Куа pay, куа pay! — вигукував ватажок, і під ці закличні слова «військо» зійшлося в поєдинку.
Полінезійці розмахували палицями. Гуп! Гуп! Гуп! — чулися перші, різкі удари. «Мечі» схрестились. Ті кілька воїнів, що спочатку перемагали, під натиском наступаючих зупинились, потім відійшли назад.
— Іка! Куа pay, куа pay! — угледівши, як «вороже» плем'я відступає, радісно підхопили дівчата.
Поєдинок був напружений, він так захоплював, що мені забажалося вголос крикнути «ура!», та я, стримавши себе, лише прошепотів: