В нетрях Центральної Азії

— Звичайно, ні! — заявив я. — Ми збираємося йти в Китайський Туркестан через місто Урумчі. Там і доведеться купувати китайський крам. Звідти ми повеземо його прямо через Карашар по долині нижнього Таріму в Черчен, Нію і Керію.

— А може б ви знайшли цей товар у Токсуні або в Турфані, — запропонував консул. — Із Токсуна йде великий шлях у Карашар і на Тарім, і китайський крам там повинен бути дешевшим, ніж в Урумчі. Я про це дам запит нашому агентові в Урумчі. Проте я порадив би вам не розраховувати цілком на китайський крам. Можливо, що ви на ньому в Черчені, Керії і Нії нічого не заробите. Краще повезти з Чугучака добірний російський товар тих розцвіток, на які є особливий попит у Джити-Шарі, зайнявши ним половину в'юків, а другу половину — залишити для китайського, який закупите в Урумчі або в Турфані, залежно від того, що взнаємо від агента.

Цю пораду я, звичайно, визнав найбільш благорозумною. Та загалом вирішив не завантажувати товарами весь свій караван і не витрачати багато часу на його продаж, щоб залишити час і на розкопки, які могли дати цікавіші речі. До того ж, не варто було відразу стомлювати верблюдів повним навантаженням, а берегти їхні сили для того, щоб вивезти викопані цінності.

Лобсин повністю схвалив ці міркування, і в другій половині літа ми почали організовувати караван, закупили добрий російський крам: галантерею, гачки, ґудзики, добрі нитки та інший дріб'язок і мануфактуру, яка мала особливий попит у мусульманських жінок. Від консула я довідався, що китайський шовк можна закупити в Токсуні або Турфані дешевше, ніж в Урумчі, бо туди завозять дуже мало шовку тих. кольорів і сортів, які мають великий попит у мусульманських містах. Із Токсуна такий крам везуть прямо через Карашар у Кашгар. Тому з Чугучака половина наших верблюдів могла йти без вантажу, а решта була навантажена не повністю, так що їх можна було щодня змінювати.

В середині серпня ми вирушили в постійному складі — я, Лобсин і обидва хлопчаки, яким уже було по шістнадцять років; вони тепер стали добрими нашими помічниками і не тільки тоді, коли треба було збирати паливо, слідкувати за багаттям і чайником та пасти тварин, але й при нав'ючуванні та інших роботах. Ми йшли нічними переходами, щоб не втомлювати верблюдів.

У кінці серпня ми вирушили з Урумчі по знайомому і вже двічі пройденому шляху в Турфан. У Турфані я знайшов добрий вибір китайського шовку і закупив його в кількості, яка була потрібна для завантаження половини верблюдів, але не повністю. Звідси починався незнайомий нам шлях, а отже, і його описування мною.

У Турфані, на північній околиці глибокої западини, що лежить між Тянь-Шанем і Чолтагом, великий шлях із Східного Китаю в Сіньцзян ділиться на два розгалуження: праве йде в міста Урумчі, Чугучак та в Кульджу, ліве — в Токсун, Карашар і Кашгар. Праве було нам добре відоме, по лівому ми мали йти вперше. Але нас цікавили не Карашар і Кашгар, що розміщені на північній окраїні пустині Такла-Макан, а міста Черчен, Нія, Керія, Яркенд на південній окраїні тієї ж пустині, і я намагався взнати, чи нема туди прямого шляху з Турфана або Токсуна. Вияснилось, що великий шлях іде на захід до міста Карашар і Курля поблизу великого озера Баграчкуль, звідки можна поїхати вниз понад рікою Тарім до озера Лобнор і вгору понад рікою Черчен у Нію і Керію. Але при цьому довелося б зробити велику петлю на захід, втративши в дорозі зайвих днів десять. Карта ж, яку я скопіював у консула, показувала, що з Токсуна можна йти прямо на південь, до нижнього Таріму, зрізуючи цю петлю.