В нетрях Центральної Азії
- Автор: Обручев Владимир Афанасьевич
- Год: 1958
- Язык: украинский
- Год: ДЕРЖАВНЕ УЧБОВО-ПЕДАГОГІЧНЕ ВИДАВНИЦТВО «РАДЯНСЬКА ШКОЛА»
- Переводчик: П. Гонтаренко
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «В нетрях Центральної Азії». Краткое содержание книги:
В Чугучаці консул з великим інтересом вислухав мій опис Долини бісів, Хамійської пустині і печер Тисячі будд. Він допоміг мені скласти список привезених звідти рукописів, заголовки яких довелося акуратно копіювати, щоб спеціалісти-мовознавці могли визначити їх зміст і з'ясувати, чи варто їх висилати в Академію наук, чи заслуговують вони оцінки, яку довелося їм дати на підставі вартості подорожі і товарів, що я віддав за них старшому ламі. Цей список я з допомогою Очира складав цілий місяць. Кілька перших виписок різними мовами консул надіслав до Петербурга і звідти одержав повідомлення, що рукописи пильно вивчаються для визначення їх наукової цінності. Консул надсилав їх потроху невеликими казенними посилками, щоб уникнути втрати на простій пошті[14].
Навесні я одержав повідомлення, яке мене дуже засмутило. Мене сповіщали, що все прибуло, розглянуто; частина рукописів виявилась підробленою, а решта не становить будь-якої історичної цінності. Просто мотлох привезли ми з Лобсином з Дуньхуана. Обдурили нас лами та й годі.
ПОДОРОЖ ДО ОЗЕРА ЛОБНОР І В ПУСТИНЮ ТАКЛА-МАКАН
Невдача нашої експедиції до храмів Тисячі будд, що поблизу Дуньхуана, не відбила у мене бажання шукати всілякі скарби, які знаходять в руїнах стародавніх міст і в бібліотеках буддійських монастирів. Консул роз'яснив мені, що в старі часи, коли морський шлях із Західної Європи в Китай був ще дуже мало відомий і вважався дуже далеким, трудним і навіть небезпечним, головний шлях з Південної Європи в Китай був сухопутний і пролягав по Малій Азії та Персії, звідки каравани через Бухару, Самарканд і Фергану перевалювали в межі Китаю, в Джити-Шар, населений такими ж тюркськими племенами, як і Туркестан та Іран. Каравани йшли через Яркенд, Кашгар, Нію та Керію вздовж північного підніжжя величезного гірського пасма Куньлуню; за оазисами в пониззі ріки Черчен проходив найважчий відрізок шляху до міста Сачжеу, де вже починалось китайське населення, великі та малі міста і сполучення було нетрудне.
Цей шлях називався великою шовковою дорогою, тому що ним ішли всі каравани, що везли з Китаю шовк, який особливо цінили у Візантії та Італії, а також чай та інші китайські товари на захід, і назад доставляли європейські товари, на які був попит у Китаї. Цим шляхом у XIII столітті як італійський посол до Китаю пройшов купець Марко Поло, що прожив кілька років у Китаї і склав перший опис цього шовкового шляху, про який добре знають всі сходознавці. Про цього мандрівника я вже згадував, описуючи нашу подорож до мертвого міста Хара-Хото, де побував Марко Поло. Печери і монастир з Тисячею будд знаходилися саме на цьому шовковому шляху і в тому місці, де закінчувався най-трудніший і безлюдний відрізок його і починались китайські міста. Проте на захід від Сачжеу в Джити-Шарі в містах таранчів також були руїни з буддійськими кумирнями, тому що на той самий шовковий шлях виходили мандрівники з глибини Індії через Белуджистан та Афганістан у Фергану, або ж коротшою, але труднішою дорогою через верхів'я ріки Інду та гори на східній окраїні Паміру, а найбільше цим шляхом буддійські монахи і проповідники ходили з Індії в Центральну Азію, проникаючи до Кобдо, Улясутаю та Урги і навіть далі в Південне Забайкалля до монголо-бурятів, поширюючи й тут релігію Будди.
— Ось чому в містах вздовж цього шовкового шляху також можна було знаходити руїни буддійських храмів і залишки індійської культури, — сказав мені консул і додав: — Якщо ви, Хомо Капітоновичу, ще не втомилися від ваших пригод, сходіть у Джити-Шар, побувайте на південній околиці, по якій пролягає шовкова дорога, і дізнайтесь, чи немає і там інтересних руїн. І туди принаймні буде не далі, ніж у Сачжеу, і, звичайно, ближче, ніж до Хара-Хото.
Він розгорнув передо мною карту Внутрішньої Азії, і, розглянувши її, ми зразу ж прийшли до висновку, що треба їхати від Урумчі прямо на південь і південний захід через Карашар і Курля до нижнього Таріму і вниз по ньому до ріки Черчену і вгору по цій ріці до Керії та Нії.
— Ось по цих двох ріках, що течуть з висот Куньлуню на північ, в минулі часи населені пункти простягалися далі на північ, ніж тепер, — пояснив мені консул. — Піски Такла-Макан просуваються на південь, засипають оазиси і примушують людей іти звідти. В цих засипаних оазисах, мабуть, знайдуться залишені храми і будинки, а в них скарби для вас, — додав він, посміхаючись.
14
Печерні храми Тисячі будд поблизу м. Дуиьхуаи (Сачжеу), які були засновані за династії Хань близько 2000 років тому, відвідав італійський посланник і купець Марко Поло в 1273 році і дав у звіті про свою багаторічну подорож з Венеції до Китаю перший опис їх. Угорська експедиція графа Бела Сечені оглядала ці храми й печери в 1879 році, і учасник її, лейтенант Г. Крейтнер, дав побіжний опис їх у своїй популярній праці 1881 р.
Трохи більше відомостей про них знаходимо в описі третьої подорожі М. М. Пржевальського (на стор. 100–102), який називає це місце Чен-фу-дун і каже, що печери викопані у величезних урвищах наносного грунту західного берега ущелини і розташовані в два яруси, а в південному кінці навіть у три і дуже потерпіли під час дунганського повстання. Він вказує розміри деяких печер і висоту найбільших статуй Да-фу-ян і Джо-фу-ян, викарбованих у гірській породі (не твердій). Найбільша статуя за рисунком Роборовського зображена на таблиці і має близько 12–13 сажнів заввишки. Роборовський у звіті про експедицію 1893–1895 pp. теж коротко згадує про них. Найдокладніші відомості про ці печери з численними фотографіями можна знайти в творі англійського дослідника А. Стейна «Ruins of desert Kathai», т. II, який вивчав їх докладно і вивіз великі колекції рукописних книг різними мовами, картин, фресок та інших предметів. — Прим. автора.