Щаслива суперниця
- Автор: Вилар Симона
- Год: 2007
- Язык: украинский
- Год: Зелений пес
- ISBN: 978-966-2938-38-8
- Жанр: Исторические любовные романы
Электронная книга - «Щаслива суперниця». Краткое содержание книги:
За що в цьому світі варто боротися?
Герої Сімони Вілар вкотре доводять, що боротися варто лише за кохання.
Ви в цьому переконалися, коли читали першу частину драматичної оповіді — роман «Сповідь суперниці». І хоча виявилося, що одна з двох непримиренних суперниць виборола головний приз — серце прекрасного лицаря, чи можна її назвати щасливою? Адже ненависть тієї, що програла, росте і шириться, не знаючи меж. Тож боротьба точиться з новою силою. Тепер щасливій суперниці доводиться боротися за власне виживання.
Напруга зростає з кожною сторінкою. Ми не встигаємо полегшено зітхнути, коли героїні вдається вистояти в черговому смертельному поєдинку, як на неї чекає нове випробування — страшніше за попереднє.
І коли дочитуємо до кінця, зітхаємо: «І справді, життя — це боротьба… Та яка ж тяжка!»
Але виграє не той, хто сильніший, а в кому більше мужності й людяності. Це довела тендітна, але незламна героїня нового роману Сімони Вілар.
Булонь — центральне місто графства — був посагом Мод. Він стояв біля самого моря, а над його непоказними будиночками височіли сірі стіни фортеці. Звідси через протоку було найближче до Англії. Але на ту пору я ще не розумів, чому Стефан волів відсиджуватися тут, а не кинувся в Лонгвіль підтримувати партію брата.
Я вже цілу годину сперечався зі стражниками, коли зненацька помітив, що до каплиці прямує графиня Мод. Вона була на дев’ятому місяці, рухалася уповільнено й обережно, і здавалася настільки зануреною в свої думи, що не відразу почула мої заклики.
Мод впізнала мене й здивовано застигла.
— Едгар?
Вона зробила мені знак наблизитися й чекала, нервово смикаючи застібки просторого каптура.
— Мені необхідно побачитися зі Стефаном, міледі.
Вона ніби й не чула мене, так само занурена у власні думки.
— Зі Стефаном? Навіщо? Втім… Ви завжди залишалися нашим другом, незважаючи на те, що ми рідко бачилися останнім часом. Але поголос не обдуриш, а він доносить, що ви завжди залишалися шляхетною людиною. Моєму чоловікові зараз як ніколи потрібні такі люди, вірні й шляхетні.
— Заради всього святого, Мод! Звеліть провести мене до графа.
— Його тут нема. Краще поспішайте в порт, і, можливо, ви ще застанете його, якщо корабель не відплив.
У порту кричали чайки, тхнуло гнилими водоростями й покидьками, які звалювали у воду просто з причалів. Над морем день завжди здається довшим, і пізній захід усе ще забарвлював пурпуром гладеньку, як дзеркало, воду. Найсприятливіша погода для переправи — не те що того дня, коли я мчав із Англії. Але куди ж зібрався в такому поспіху й таємниці Стефан?
Біля причалу стояв великий корабель, на нього трапом сходили озброєні до зубів лучники й списоносці. Стефан стояв осторонь, і я не відразу розгледів графа серед його воїнів. І відразу поруч із ним виникла постать Гуго Бігода — в тій самій котті стюарда з гербами Нормандії.
Він перший помітив мене. Схилився до Стефана, взяв його за лікоть і щось промовив. Мене здивувала подібна фамільярність, але тут Стефан повернувся до мене й обвів підозріливим поглядом. Бігод же вочевидь тріумфував, і це означало, що він усе повідомив графові Мортену.
— Слава Ісусові Христу, — привітав я графа, наближаючись і сповільнюючи кроки. Нехай Стефан і не зносив Бертраду за життя, як-не-як вона була його ріднею. — Мілорде, я бачу ви поспішаєте, але благоволіть приділити мені зовсім небагато часу.
Погляд Стефана залишився підозріливим. Однак він дав знак своєму оточенню вийти, а мені кивком наказав рушати за собою.
— Ваша правда, в нас є про що поговорити, Едгаре.
Бігод залишився біля трапу, роздаючи накази. Граф завів мене за стоси діжок і звелів одному зі своїх людей стояти неподалік і стежити, щоб нам не перешкодили.
— Гуго повідав мені про все.
Отже, Гуго нарешті розстався зі своєю таємницею. Але чому він вибрав для цього Стефана?
Я запитав — що саме повідомив Бігод.
— Усе, що мені належало знати про смерть короля й загибель графині Норфолкської. А також і те, яку роль у загибелі Берт зіграла твоя Гіта.
Коли я заговорив, мій голос звучав надтріснуто.
— Я прийшов просити милості, мілорде. Милості й справедливості для жінки, яка вагітною захищала своє життя й життя своєї дитини. Зараз я все поясню.
— Що б ти не сказав, ти повинен пам’ятати про те, що Бертрада була моєю кузиною і тільки мені вирішувати, як вчинити з її вбивцею.
Ці слова падали, мов камені. Я майже фізично відчував їхню вагу.
— Заради самого неба, мілорде, пощадіть! Усе, що завгодно, тільки збережіть їй життя!
У мене на очі навернулися сльози. Стефан дивився на мене й мружився, немов наново оцінюючи.
— Усе, що завгодно, Едгаре? Це гарна угода.
Він кілька разів ударив кулаком по одній із діжок. Погляд його перебігав то на чайок, що кружляли над морем, то на метушню вантажників на пристані. Нарешті він заговорив:
— Довгих пояснень не буде. Скажу лише, що готовий не зачіпати Гіти Вейк, готовий навіть зам’яти цю справу, але за однієї умови: ти зробиш те, що я звелю. А велю я привселюдно заявити, що, вмираючи, король, коли від нього зажадали назвати спадкоємця на троні, тричі повторив моє ім’я.
Я здивовано мовчав. То он що задумав Стефан! Недалекий тюхтій Стефан, про якого думали, що він ніколи й не помишляв про верховну владу. Підштовхнув його до цього Бігод, чи він давно був готовий і тільки вичікував, коли настане його час?