Щаслива суперниця

Я розчинив двері опочивальні й возвістив усім, хто юрмився в передпокої, що король наблизився до скону. До самого світанку ми молилися за його душу, а з неба й далі падав дощ і шумів, як бурхлива річка.

Король Генріх І, що носив прізвисько Боклерк, умер непритомний. Ранок першого грудня був тихий, вогкий і дуже холодний. Навколо замку Ліон-ла-Форт, незважаючи на безліч зібраних тут людей, стояла дивна тиша: слуги, священнослужителі, мисливський почт, охоронці й навіть коні на стайні, — всі немов втратили здатність видавати звуки.

Тільки після полудня стомлені лорди трохи подрімали після нічного пильнування, а по тому зібралися в залі мисливського замку. І відразу ж знову виникла болісна напруга. Належало вирішити, чи посилати гінців до Матильди, а чи укласти угоду про те, що королем, всупереч волі покійного монарха, стане Теобальд.

Я не брав участі в обговоренні, міркуючи, що очікує нас із Гітою при зміні влади. Якщо корона перейде до Матильди й намісником в Англії стане Роберт Глочестер, для нас настане лихоліття. Якщо запанує Теобальд, відбудеться те саме. Але при Теобальді Англією, швидше за все, буде правити Стефан, а він завжди був прихильний до мене. Виходить, необхідно якомога швидше мчати в Булонь, де перебував у цей час граф Мортен.

Але виїхати негайно не було жодної можливості. Належало обговорити церемонію поховання Генріха Боклерка — і після тривалих дебатів було вирішено перевезти останки короля в Руан, де будуть поховані його нутрощі, а тіло, відповідно до заповіту самого монарха, переправлять у Англію й поховають у Рідингському абатстві. Все це обговорювалося в дрібних деталях, але я бачив, що лордів куди більше хвилює інше — кому доведеться принести омаж.[35]

З усього було видно, що вимушені присяги імператриці Матильді дотепер викликали невдоволення багатьох, а коли Роберт, який уже забув про свій намір заволодіти короною, взявся ратувати за сестру, дедалі більше знаті почали піднімати голос за Теобальда. У підсумку здійнявся такий галас, що Хагон Руанский змушений був зажадати дотримання правил пристойності.

Тоді лорди вирішили перебратися в замок Лонгвіль і там усе вирішити остаточно. Тим більше, що тут навіть про обід не було кому подбати, бо новий стюард Гуго Бігод ще вночі відбув і не залишив ніяких розпоряджень.

Від’їзд мого недруга змушував насторожитися. Але мені й самому слід було поспішати до Стефана й заручитися його заступництвом. Для мене це було куди важливіше, ніж обрання нового короля. І хоча прихильники Теобальда наполегливо кликали мене з собою, я поїхав, щойно випала нагода.

У Булонь я прибув уже на заході. Після багатогодинної скачки мій кінь упав на підступах до міста, й останню милю мені довелося здолати пішки. Я був стомлений, неголений і брудний, поли мого плаща та взуття обважніли від налиплої глини. Не дивно, що стражники довго протримали мене в дверях, не бажаючи повідомляти про моє прибуття Стефану й Мод.