Щаслива суперниця
- Автор: Вилар Симона
- Год: 2007
- Язык: украинский
- Год: Зелений пес
- ISBN: 978-966-2938-38-8
- Жанр: Исторические любовные романы
Электронная книга - «Щаслива суперниця». Краткое содержание книги:
За що в цьому світі варто боротися?
Герої Сімони Вілар вкотре доводять, що боротися варто лише за кохання.
Ви в цьому переконалися, коли читали першу частину драматичної оповіді — роман «Сповідь суперниці». І хоча виявилося, що одна з двох непримиренних суперниць виборола головний приз — серце прекрасного лицаря, чи можна її назвати щасливою? Адже ненависть тієї, що програла, росте і шириться, не знаючи меж. Тож боротьба точиться з новою силою. Тепер щасливій суперниці доводиться боротися за власне виживання.
Напруга зростає з кожною сторінкою. Ми не встигаємо полегшено зітхнути, коли героїні вдається вистояти в черговому смертельному поєдинку, як на неї чекає нове випробування — страшніше за попереднє.
І коли дочитуємо до кінця, зітхаємо: «І справді, життя — це боротьба… Та яка ж тяжка!»
Але виграє не той, хто сильніший, а в кому більше мужності й людяності. Це довела тендітна, але незламна героїня нового роману Сімони Вілар.
— З яким запалом ви просите за цього злочинця! — різко перебив король. — Може, ви зважитеся заступатися ще й за якогось Хорсу з Фелінга? Як я чув, він теж ваш родич?
Едгар на мить розгубився.
— Так, ми не чужі з Хорсою. Але те, що я вигнав його за мого перебування правителем Денло, було справедливо й…
— Свідчить про ваше легкодумство, — знову перебив Стефан. Привітності в його голосі не залишилося й близько, очі недобре мружилися. — Хіба коли ви були правителем, не відали, що Хорса з Фелінга — бунтівник? І замість того, щоб замкнути негідника в фортеці, ви відпустили його. А він відразу пристав до наших ворогів шотландців і вирізнявся особливою жорстокістю в битвах проти нас під час останньої кампанії.
Едгар мовчав, стискаючи пальці дружини, які здригалися в його руці. Багато хто вже дивився на них, бо помітив гнів короля. Тільки коли поруч зі Стефаном виявилася Мод і м’яко взяла його під руку, король пом’якшав.
— Боюся, що ваше прохання стосовно Гая де Шампера нездійсненне, — промовив він уже спокійніше. І зненацька запитав: — Яке ім’я ви дали вашому синові?
— Свейн.
— О, старе саксонське ім’я! Що ж, як і колишній государ, я маю намір бути добрим батьком обом моїм народам. І коли ваш маленький сакс Свейн підросте, гадаю, йому знайдеться місце в почті принца Юстаса.
Король озирнувся й підкликав до себе сина, який і досі допікав нещасній Аделізі. Потім, під руку з королевою, другою рукою утримуючи при собі принца, король Стефан рушив до групи священнослужителів у високих митрах, і йому відразу піднесли списки хартії для підпису.
Ох, ця вже хартія! Але як приємно було начертати: «Stephanus Dei Cratia Rex Anglorum».[37]
— Уф, — відсапалася Гіта. — Який же мінливий настрій у його величності!
— Такий Стефан, — відповів чоловік. — «Після того, як висловиться, він починає думати. Після того, як зробить, хапається за голову», — глузливо процитував він і посміхнувся дружині. — У кожному разі, найгірше вже позаду, й ми цілком зможемо з ним домовитися.
Гіта замислено насупилася.
— Бідолашний Гай! Йому й справді призначено бути вічним вигнанцем.
— Він не пропаде, — запевнив Едгар. — Можливо, ми про нього ще почуємо. І якщо він не поверне своє в Англії, то вже в Уельсі точно не випустить із рук.
Про Хорсу не було мовлено й слова.
Цієї миті вдарив дзвін, і вся знать та духівництво слідом за королем рушили до виходу. Настав час великодньої меси. З Едгаром і Гітою розкланювалися, і вони поштиво відповідали на вітання.
— Ти задоволена, що я взяв тебе до двору? Тобі тут подобається? — запитав Едгар.
— Так. Тут цікаво. Адже я ще ніколи не залишала Норфолкширу.
Раптом її рука, що лежала на згині чоловікового ліктя, здригнулася. Повз них саме проходив граф Роберт Глочестер.
— О небо! — тихо зойкнула Гіта. — У нього очі точнісінько, як у…
Вона не доказала — але Едгар усе зрозумів.
— Ти ще й досі не можеш забути останніх слів Бертради? Не думай про це. Вона вже ніколи не зможе шкодити нам. Ти моя дружина, у нас чудові діти, а решта… Думаю, правління Стефана не принесе нам значних неприємностей. Ну ж бо, посміхнися, моє Місячне Сяйво, моя Фея Туманів, прекрасна леді Гронвуда!
Так, сяючи посмішками, вони вийшли на залиту золотим сонячним світлом площу перед Вестмінстерським абатством.
Це відбулося в світле Великоднє Воскресіння 1136 року.
37
Cтефан, милістю Божою король Англії (лат.)