Слідопит, або Суходільне море

Джаспер цього не помітив. Потім зніяковіло усміхнулася, ніби відчуваючи, що тема ця хоч і досить делікатна, проте заслуговує на чесне ставлення до неї. Тим часом Джаспер, з усього видно, розглядав її становище зовсім по-іншому, ніж вона.

— Це так, Мейбл, вас не можна назвати леді... в звичайному розумінні цього слова,— сказав Джаспер.

— В жодному розумінні цього слова, Джаспере,— гаряче перепинила його щиросерда дівчина.— Щодо цього, то я, здається, не тішу себе надіями. Волею провидіння я народилася дочкою сержанта, і я цілком вдоволена становищем, що випало мені від народження.

— Але ж не всі залишаються у тому становищі, в якому вони народилися, Мейбл. Дехто підноситься вище нього, а дехто падає нижче. Багато сержантів стали офіцерами... навіть генералами, то чому ж сержантова дочка не може стати леді, вийшовши заміж за офіцера?

— Щодо дочки сержанта Дангема, Джаспере, то вона не може стати леді хоча б тому, що, наскільки я знаю, тут навряд чи є офіцер, який захотів би взяти її за дружину,— відповіла, сміючись, Мейбл.

— То тільки вам так здається, а в п’ятдесят п’ятім декому про це краще відомо. Щоб ви знали, в цьому полку таки є офіцер, який бажає взяти вас за дружину.

Мейбл блискавично перебрала в пам’яті кожного з п’яти-шести молодших офіцерів залоги, яких, судячи з їхнього віку й нахилів, можна було б запідозрити в такому намірі. І ми погрішили б супроти її виховання, коли б не сказали, що думка про можливість піднестися над своїм становищем миттю пробудила в її душі приємне почуття, бо хоча Мейбл і казала, ніби цілком вдоволена своїм становищем, вона, однак, відчувала, що своїм вихованням гідна кращого. Проте це почуття було таке ж короткочасне, як і раптове, адже Мейбл Дангем була дівчина щирої та благородної душі й не дивилася на шлюб з погляду переваг у суспільному становищі. Це швидкоплинне почуття зродилося швидше за звичкою, а справжнім відображенням її натури й принципів була саме та думка, якої вона найбільше дотримувалася.

— Я не знаю жодного офіцера ні в п’ятдесят п’ятому, ні в будь-якому іншому полку, який зважився б на такий необачний крок, та й сама я не припустилася б такої дурниці, як шлюб із офіцером.

— Дурниці, Мейбл?

— Так, дурниці, Джаспере! Ви не згірше мене знаєте, як суворо засуджуються в нас нерівні шлюби, і моє серце не стерпіло б, просто не стерпіло б, якби я помітила, що мій чоловік жалкує за тим, як, захопившись красним личком або гарненькою поставою, зопалу одружився на дочці людини такого низького рангу, як сержант.

— Вашому чоловікові, Мейбл, за такої дочки не довелося б багато думати про батька.

Мейбл, що так жваво, хоч і не без почуття, підтримувала розмову, після цього Джасперового зауваження помовчала з хвилину. Потім заговорила знов, але вже без властивої досі грайливості, й уважніший слухач, мабуть, помітив би нотки якогось смутку в її голосі.