Так казав Заратустра. Жадання влади
- Автор: Ницше Фридрих Вильгельм
- Год: 1993
- Язык: украинский
- Год: Основи
- ISBN: 5-308-01381-0
- Переводчик: Анатолій Васильович Онишко
- Жанр: Философия
Электронная книга - «Так казав Заратустра. Жадання влади». Краткое содержание книги:
А надто коли показується голий. Хіба ж я можу опиратися його хитрощам? Хіба я сотворив і його, і світ?
Гаразд! Повернімося знову до доброго гумору й добра! І хоч Заратустра вже зло позиркує на мене,— погляньте лише на нього! Він гнівається!
Та перш ніж настане ніч, він знову мене любитиме й хвалитиме: довго без таких дурниць він не може жити.
Він — любить своїх ворогів, на цьому мистецтві він розуміється краще за всіх, кого я знаю. Але за це він мститься — своїм друзям!
Так казав старий штукар, і вищі люди нагородили його оплесками,— отож Заратустрі довелося обійти всіх, з люттю й любов'ю потискуючи руки своїм друзям, неначе перед кожним він хотів щось загладити й за щось вибачитися. Та коли Заратустра підійшов до дверей печери, йому знову забаглося на свіже повітря до орла та змії,— і він уже лаштувався вислизнути.
СЕРЕД ДОЧОК ПУСТЕЛІ
1
— Не покидай нас! — сказав мандрівник, що називав себе Заратустриною тінню.— Будь з нами, бо знову запанує давня гнітюча скорбота.
Той старий штукар уже найкращим чином почастував нас найгіршим, що мав, і подивися, доброму побожному папі на очі навернулися сльози, він знову ладен вирушити в море туги.
А королі, мабуть, удають, що нічого не сталося: адже сьогодні вони від нас найкраще навчилися прикидатися! Та, закладаюся, не будь перед ними свідків, ми б побачили, як їхніми обличчями пробігають
повзучі хмари, волога туга, похмуре небо, украдене сонце, зойки осінніх вітрів!
Всі наші голосіння й крики про порятунок: будь з нами, о Заратустро! Тут іще багато прихованих злиднів, що прагнуть здобутися на слово, багато сутінків, хмар і задухи!
Ти почастував гострими чоловічими стравами й міцними висловами — не допусти, щоб на десерт на нас знову напосілися розпещені, розбещені духи жіночності!
Тільки там, де ти, повітря ясне і чисте! Хіба є де на світі таке свіже повітря, як у твоїй печері?
Багато країн я бачив, мій ніс різне повітря вдихав і оцінював, але тільки біля тебе мої ніздрі зазнали найвищої насолоди!
Окрім... окрім,— о, вибач мені один давній спогад! Вибач мені одну стару застільну пісню, котру я колись склав серед дочок пустелі.
І в них, у тому східному краї, було таке саме свіже повітря, там я був якнайдалі від похмурої, вогкої й тужливої старої Європи!
Тоді я любив дівчат із Сходу та з інших царств під блакитним небом, на якому ні хмар, ні думок.
Не повірите, як зграбно вони сиділи, коли не танцювали; глибокі, але бездумні, вони скидалися на таємниці, на сповиті загадки, на десертні горішки...
Ох, справді, які барвисті й далекі! Однак без химер: загадки, що легко розгадуються. На втіху цим дівчаткам я склав тоді застільний псалом.
Так казав мандрівник, що називав себе Заратустриною тінню, і перш ніж хтось відповів, схопив арфу старого штукаря, заклав ногу за ногу, мудро й спокійно розглянувся круг себе, ніздрями повільно й прискіпливо втягнув повітря, немов у новій країні нюхав чуже повітря. Відтак заревів, почавши свою пісню.
ПУСТЕЛЯ ШИРИТЬСЯ: БІДА ТОМУ,
ХТО У СОБІ ПУСТЕЛЮ НОСИТЬ
2
Музичне позначення в єврейських псалмах, співзвучне з виразом у тюрінгському діалекті. Означає кінець, завершення.