Невідоме Розстріляне Відродження
- Автор: Коломієць Павло, Дика Марійка
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-7531-4
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «Невідоме Розстріляне Відродження». Краткое содержание книги:
Вертається він швидше, ніж вперше і нагинається до мене. Жменею він штовхає мене в бік.
– Ти, тезко… от розіспався… Вставай.
Я вдаю ніби тільки-но прокинувся. У Чижика проривається сміх. Він стримує його.
– Ходім, – каже він мені.
– Що таке? – питаю я.
– Ходім… зовсім… на другу кватирю…
– Та ну?
Я встаю і дивлюся на нього.
– Ти серйозно?
– Серйозно.
У цей момент із темряви з-за вікна чути голосне скавучання собаки. Воно тонше за Буцове, але сильніше. Чути також удари ремінцем.
– Рятуйку б’є… – схвильовано каже Чижик.
Ураз дихання йому робиться важким. Я боюся за нього, держу його за руку. Та руки в нього ніби з заліза. Рятуйка верещить, захлинається.
Чижик штовхає мене і біжить до вікна. Саме цього я й боюся.
У такому стані Чижик може одним махом вбити таку людину, як Інна Ричардівна.
– Кинь, ти чорт… – силкуюсь вдержати його, – кинь, дурню.
Голова його одвернулася до вікна, ніби він побачив там примару. Одна мить і він щезає в пітьмі.
Стихає скавучання Рятуйки. Я чекаю на щось жахливе… В одну хвилину в голові промайнула сила всяких страхів, що можуть впасти нам на голову після злочинства. Я навіть певний, що без арешту, без слідства, без суду не обійдеться. Я вже тільки чекаю, щоб це швидше минуло.
Холодний піт раптом виступає у мене на лобі. В одчаї роблю кілька кроків по кімнаті.
І тут у вікно, як дикун, стрибає Чижик. На руках у нього Рятуйка. Обоє тремтять. Він підходить до мене і пошепки, наче хтось може підслухати його, каже:
– Ти знаєш… я чуть не вбив її. Їй-бо… ще секунда і було б хто знає що…
– Де вона?..
– Пішла… Я тільки так узяв її за руку, що вона впала на коліна. Я не поламав їй кістки? На руці… Га?
– Ні, не поламав. Ходім… Іди спереду.
Чижик, як школяр, що його виводять із класу, йде.
Біля грудок битої цегли чекає нас Мелентій; коло нього речі. Чижик тремтить і посміхається. Я беру од нього Рятуйку, а його веду під руку.
Мелентій веде нас. Біля ліхтаря я вдивляюся в Чижикове обличчя. Він ніби хворий, – таке воно бліде. Щоб дати йому заспокоїтися, балакаю з Мелентієм.
Він знає все. Справа в тім, що отак, як зараз, Мелентій одводив на нові кватирі багатьох. Така вже вона вдалася, ця Інна Ричардівна. Ото собаки заводити, спродувати все.
– І щоб тобі стєрва подохла, – не втерпів, згадавши щось, Мелентій, – обязательно закохається… Дохтор Шварц через неї хотів дом продати. Даже у мене, представте, закохувалася… – Він, наче нагадавши про минуле, спитав: – П’ятнушка вона показувала вам?
– Які п’ятнушка? – питаємо ми разом.
– На нігтях. Уб’є собі в голову, що щастя од тих п’ятнушок, і ходе як малохольна… Да-с, а старий їхній землі до чорта імів, да, землі багатувато… – задумливо каже він і закурює.
Ми йдемо через Бессарабку, через Хрещатик, проходимо повз інститут і завертаємо в широку зелену вулицю. Надворі повітря холодне, але собачка – Рятуйка – своїм тільцем нагріла мені груди й живіт.
Мелентій увів нас у нову кватирю…
Про Інну Ричардівну й Лідію Вікторівну, що живуть за Бессарабкою біля кам’яного муру, можна розповісти багато цікавого. Не менш цікаве – можна розповісти й про Чижика.
Тепер ми живемо не в однім місті. Я дуже часто згадую Чижика.
Колись скрізь його можна було пізнати по зросту й по русявій, заплутаній бороді, кучерявій, як у капітана Гранта… Він вищий на голову од усіх. На Трухановім острові, що проти Аскольдової могили, через Дніпро, його легко було пізнати по м’язах: од найменшого руху вони надуваються під шкірою так, наче там ворушаться вужі; Чижик добрий спортсмен.
Голий, він схожий на якогось героя старих часів, зробленого з бронзи. Хочеться надіти йому на голову мідяний шолом.
А зараз Чижика не пізнати, бо він поступив до інституту, а бороду, пише мені, зняв геть усю…
Володимир Ярошенко
Народився 23.05.1898 р. в с. Яхники на Полтавщині в родині вчителя. Закінчив сільську та реальну школу. Вчився в Київському комерційному інституті, вчителював.
Писати почав російською мовою (збірка «Стихи», 1917). Видав збірки віршів «Світотінь» (1918) та «Луни» (1919), збірки байок «Що й до чого» (1924), «Через решето» (1924), «Байки» (1926), п’єси-агітки «В єднанні сила» і «Кооперативна мобілізація» (1924), «Божа кооперація», «Добре роби – добре й буде» (1925), комедію «Шпана» (1926), збірку оповідань «Кримінальна хроніка та інші оповідання» (1927), повість «Гробовище» (1928), віршовану казку «Мацапура» (1929).