Бесплатная библиотека
Читайте книгу на сайте или телефоне
READ-E-BOOK » Биографии и мемуары » Невідоме Розстріляне Відродження
Невідоме Розстріляне Відродження - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com

Невідоме Розстріляне Відродження

Электронная книга - «Невідоме Розстріляне Відродження». Краткое содержание книги:

Голодомор – не єдина трагедія українського народу. Друга не менша трагедія – знищення мозку нації, адже коли знищується мозок нації, то це веде до її жахливого занепаду. У біографічних довідках про авторів, твори яких увійшли до антології «Невідоме Розстріляне Відродження», не подано причин арешту та кримінальних статей, за якими їх судили: всі вони однакові – якщо не УВО (Українська Військова Організація), яка «ставила своєю метою організацію контрреволюційних повстанських сил», то «активна контрреволюційна діяльність, спрямована на повалення Радянської влади і встановлення української буржуазно-демократичної республіки», а то й зовсім безглузді – замах на членів уряду, праця на іноземну контррозвідку і т. д. Більшість прізвищ цих письменників невідомі ширшому колу читачів і майже усі твори, які увійшли до цієї антології, публікуються вперше після загибелі їхніх авторів. На читача чекають цікаві відкриття. Повість Петра Голоти «Алькеґаль» дуже нагадує легендарний твір Венедикта Єрофєєва «Москва-Пєтушкі», де герой перебуває у постійному контакті з алкоголем, переживаючи різні пригоди. У повісті Сергія Жигалка «Нарцис і Геркулан» героями стали двоє чортів. Повість Бориса Тенети «Гармонія і свинушник» була свого часу засуджена як наклеп на совєтську дійсність і заборонена. Антисовєтським виявилося також оповідання Петра Ванченка «Оповідання про гніду кобилу», автор змушений був навіть каятися, що написав його. Читачеві цікаво буде також познайомитися з невідомими раніше поезіями Людмили Старицької-Черняхівської і рідного брата Василя Чумака – Миколи, фантастичним оповіданням Олекси Слісаренка та багатьма іншими творами, які не втратили своєї цінності й актуальності і в наш час.
1 ... 92 93 94 95 96 97 98 99 100 ... 406
Перейти на страницу:

– Я нічого не хотів сказати… це просто так вийшло…

Похапцем Інна Ричардівна збирає листи, складає їх у скриньку і, ображена, швидко йде до хати.

Чижикові до вечора я рішив не казати нічого. Мене цікавило, що вийде з цього. Чи скаже він мені що-небудь. Я рішив стежити, щоб врешті зрозуміти їх.

Але коли я не розумів нічого, то це саме в цей день.

Лідія Вікторівна не заходила до нашої кімнати зовсім. Так я її більш і не бачив. Інна Ричардівна ходила жовта, аж зелена з сірими плямами на щоках та шиї. Була зла, як здичавіла кішка. Грюкала дверима як буря і проходила через нашу кімнату безліч разів, не дивлячись на те, що був другий хід. Чижик на обличчі зробив «ребус», не балакав ні до кого і поводився так, наче йому найменше було діла до всього. Я лежав на шинелі й силкувався щось зрозуміти в етюдах про природу людини Мечникова і хотів їсти.

Щось мусило скоїтися. Навіть Буц, наче відчував щось, бо не бігав за напівдохлою Вегою, а сидів перед нашим вікном, флегматично дивлячись на всіх.

Ураз серед дня, коли Чижикові треба було йти, Інна Ричардівна просто таки примусила його нести цілий пуд книжок букіністові. Мені вона запропонувала законопатити дірочку у водопровідній трубі, – вода капала на підлогу в самісінькій кухні. Кінчилося все гидко, – нечесно, жорстоко. Вона покликала Мелентія і звеліла винести дерев’яну койку, на якій спав Чижик, стіл і два стільці – всі меблі, що були в кімнаті. На моїх очах койку самою Інною Ричардівною було облито гарячою водою. А через півгодини двоє чужих забрали все це на возика і одвезли. Вслід за Мелентієм заклопотано побігла кудись й Інна Ричардівна. Я залишився сам, нічого не розуміючи. І подумав я на Чижика: «Чи не хотять вони втекти вдвох?..»

Годині о четвертій Чижик увіходе стомлений і похмурий. Він нітрохи не дивується з того, що в кімнаті порожньо. Йому ніби все відомо.

Через десять-п’ятнадцять хвилин з’являється й Інна Ричардівна.

Чижик – голодний. Він дужчий за мене, тому голодування відбивається на ньому помітніше. Лице йому робиться блідим, ніби зробленим із воску, а на лобі з’являються білі плями, наче хто душив тіло пальцями.

– Як діла, Чижику? – обережно, щоб викликати його на балачку, питаю я.

– Їсти хочеться… – каже він. І голос йому слабий.

Більше я не можу видавити з нього ні слова. Мені також хочеться їсти. Я заходжуюсь чистити картоплю; запалюю, згодом, примус і чекаю, поки закипить вода.

З’являється Інна Ричардівна й гнівно дивиться на мене. Кілька хвилин дивиться на мене. Зараз вона буде казати щось. Дійсно, вона строго, одрубуючи слово за словом, каже:

– Я прошу вас винести примус на подвір’я і палити його там. Прошу не робити воні в моїй хаті. Дим крізь щілини увіходе в кімнату, де живемо ми. А в нас, вам відомо, – дитина і хора Вега.

Не хочу нічого. Досить цих сварок, досить вибриків цієї скаженої жінки. Хай буде спокій.

Мені цікаво дивитися на все це тоді, коли ти, одверто кажучи, наївся. А коли ти голодний, коли голова болить од голоду – тоді до біса ці «номера»! Не кажу їй ні єдиного слова. Кепкуй, навіжена, задерикувата, ненормальна.

Вилажу у вікно й влаштовую примуса на цеглинах. Засмажена цибуля так б’є у ніс, викликає такий апетит, що, здається, проковтнув би все разом із казанком. Їмо ми швидко. Кожен із нас турбується, щоб хтось не з’їв більше. Чижик притрушує намочений у воді хліб сіллю й ковтає майже не розжовуючи. Сидить він долі на ногах.

Не встигаємо ми з’їсти й половини картоплі, як двері трохи відчиняються, а потім, одштовхнуті ізсередини ногою, одчиняються зовсім. Інна Ричардівна несе казан гарячої води. Щоб не облити нас, вона ставе казан долі, проходе між стіною й нами, обертається й переносить казан майже через Чижикову голову.

В уборній вона виливає воду у ванну. Потім вона вертається. Ми переносимо картоплю ближче до вікна, щоб не заважати їй. Через хвилину злим голосом вона каже крізь двері:

– Заплющте очи, або вийдіть к бісам, я йду купатися. Ну. Будь ласка, закрийте баньки, я боса і… прошу закрийте глаза…

Її голова, розпатлана з блискучими очима, з’являється у дверях. Я думаю, що буде відповідати Чижик, а Чижик надіявся на мене. Ми мовчали.

– Я йду, – гостро кидає вона.

Я заплющую очи й враз нишком дивлюся на Чижика, – він роблено-байдуже дивиться у казанок і їсть. Він схожий на Буца, що гризе кістку й чекає на Рятуйку.

Наївшись, він кидає на плечі шинелю, натягає на голову тісного кепа, закурює і, нічого не кажучи, вилазе у вікно.

1 ... 92 93 94 95 96 97 98 99 100 ... 406
Перейти на страницу:
0
Сюжет
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Атмосфера
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Главный герой
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Общее впечатление
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
Итоговая оценка: 0.0 из 10 (голосов: 0 / История оценок)