На шляхах і роздоріжжях: спогади, невідомі твори

Присідаючи й комічно кривляючись, хуторянин намагався цілком відтворити сцену денікінського обшуку, коли солдати з виставленими наперед багнетами на рушницях обережно ступили до хати й гаркнули піднести руки вгору; як жінка, що залишилась сама в хаті, перелякано підняла руки з рогачем, аж відсахнувся вбік крайній солдат, думаючи, що жінка хоче його вдарити; як шурхали багнетами під полом і на печі; як заглядали у дворі в клуню, повітку й навіть саж, а повернувшись до хати, сказали: «А все ж таки вони тут були!» — й прискіпались до жінки: «Кажи правду, хто тут був?» А жінка їм своєї співає: «Кажу ж, що були, а хто такі й куди поїхали — хіба мені те знати?»

— Отак, спіймавши облизня в моїй хаті, вони заглянули ще й до інших хат, а до крайньої, що стояла зовсім осторонь, де я був із сином, і не дійшли. Та хоч би й дійшли, — у нас тут усі хуторяни свої люди, не викажуть.

Господар вийшов із світлиці й одразу повернувся назад:

— Ходімо, добрі гостоньки, поснідаємо, бо час уже, — і повів нас у другу половину хати, де на столі вже стояло печене й варене.

Наливаючи самогон у такі ж синюваті чарки, з яких ми вчора пили в худорлявого хуторянина, котрий теж присів із нами до столу, господар промовив:

— Воно хоч і Пилипівка нині, та Бог простить, якщо трохи поскоромимось. Будьмо!

Хильнувши одну, другу й третю, господар журно проказав:

— Тепер і життя таке пішло, що сьогодні п’єш тую горілку, а завтра, гляди, хтось інший її питиме на твоїх поминках!..

— Воно правда, — ствердив дядько з далеких хуторів, — невдержка в житті скрізь. От хоч би й учора: сидимо й п’ємо собі спокійно, і думки нема, що якесь стерво вже справило з Узина чортів по наші душі… Отож, як перестали собаки гавкати, повернувся я додому, послухав, що розказала жінка, та й думаю: воно добре було б після того шарварку лягти на боковеньку та поспати, тільки ж душа буде неспокійна, поки не доведу діла до кінця, — і простягнув вказівного пальця до Куща. — Вас же треба повідомити, що в нас було, як ви поїхали. Випив холодної води, насунув на брови шапку та й чкурнув сірди, до Микити.