В пазурах у двоглавого: Українство під царським гнітом (1654-1917)

Основний ідеологічний документ організації, її маніфест — написано М. Костомаровим «Книга буття українського народу», відома ще під назвою «Закон Божий». Тут дано обгрунтування необхідності вільного розвитку України, осягнуто її мученицький шлях історичного і майбутнього воскресіння.

У відозві «Брати українці!» М. Костомаров роз’яснював мету Братства, засади об’єднання слов’ян, такого, «щоб кожен народ скомпонував свою Реч Посполиту і управлявся несмісимо з другими, так, щоб кожен народ мав свій язик, свою літературу і свою справу общественну».

Після розгрому кирило-мефодіївців, в атмосфері тотального застрашення та ізоляції від України проповідників національного відродження, майже на десятиліття запанували розгубленість і пасивність. Аж по смерті Миколи І, вже на початку 60-х, сколихнулося суспільне життя («Громади», недільні школи, група хлопоманів та їх просвітницькі заходи), та це було прибито на самому завруненні; Валуєвський циркуляр 1863 року ліг на груди України тяжким незрушним каменем. Коли ж у 70-х роках заходилися біля розбудови українства народники (В. Антонович, П. Чубинський та ін.), їхнє слово, їхні наміри були паралізовані Емським указом 1876 року. Тому цей спротив, що зрів у надрах кожного покоління, не міг реалізуватися на повну потугу, розкрити свої потенційні можливості.

Національна ідея стала наріжною у програмах українських політичних партій кінця XIX — початку XX століття. Влітку 1891 року студент Харківського університету Іван Липа та його однодумці на могилі Т. Шевченка в Каневі поклали початок таємної організації «свідомих молодих українців», якій дали назву «Братство тарасівців». Під час Шевченківських читань у Харкові 1893 року було оприлюднено програму організації, опубліковану того ж року у львівській «Правді» під назвою «Декларація віри молодих українців». У ній, зокрема, говорилося: «Але ми знаємо, що держава, а надто Російська, се єсть поверховий агрегат часто-густо багатьох націй, що нічим не з’єднані проміж себе опріч самодержавія, і через се ідея пановання такого абсолютизму єсть ідея мертва, нація ж єсть жива ідея… Україна під гнетом; і після закону людської психології вона підіймає свій національний прапор. Тим ми, як діти України, як сини свого народу єсьмо націоналами і передусім дбаємо о те, щоб дати своєму народові волю національну. Скоро Україна добуде сю волю, зміст національного прапору сам собою переміниться, бо людкісьть поступає і довічні ідеали чергуються… Ми бажаємо такої відміни сьогочасних обставин, щоб при ній був можливий вільний розвій і цілковите вдоволення усім моральним, просвітнім, соціальним і політичним потребам українського народу».