Піти й не повернутися

Сотников випустив десяток снарядів і розніс ущент два танки ще. Але якесь підсвідоме, надто загострене небезпекою відчуття підказувало йому, що удачі настав кінець, що відпущені йому збігом обставин чи випадком секунди використані цілком, що наступні, другий чи третій, снаряди звідти будуть його. Попереду живих уже, мабуть, не лишилося нікого, останнім приплентав звідти і повалився, обливаючи кров'ю станину, командир полка, збоку в канаві бахкали з карабінів кілька бійців — прицілювалися в танкові щілини. Біля снарядних ящиків уткнувся головою в землю заряджаючий Золотов, позаду уцілів лише один навідник Габайдулін; комбат крикнув йому заряджати, але той, чи оглушений, чи дуже наляканий, тільки тиснувся спиною до станини і незряче дивився на нього. Тоді Сотников кинувся до ящика зі снарядами сам, але не встиг доповзти до нього, як ззаду сильно гримнуло, земля дуже здригнулася, він упав ниць, чорне покривало затулило від нього світ на кілька довгих секунд. Задихнувшись од пилу й землі, що нею забило йому ніс і рот, він краєчком свідомості все-таки відчув, що живий, і зразу ж схопився з бруківки і під градом землі, яка все ще сипалася зверху, кинувся до панорами. Але його гаубиця уже скособочилася на краї воронки, ствол вивернуло убік, сморідно горіло гумове колесо. І він зрозумів, що це — кінець. Він ще не знав, чи сам цілий, він тільки відчував, що оглух, вибухи довкола відгородила від його вух щільна стіна, інші звуки усі водночас зникли, у голові шипіло й гуло. З носа йшла кров, він розмазав її по обличчю і сповз у канаву. Навпроти, за вербами, йшов, мабуть, той самий танк, що підбив його. На вітрі швидко пливли рвані чорні кудли диму від охопленого полум'ям трактора, жирно смерділо соляркою і тротилом од вибухів, поруч тліла гімнастерка на плечі вже мертвого командира полка. Збентежений, збитий з пантелику несподіваністю розгрому, Сотников якийсь час ніби не розумів, що сталося, не міг повірити, що це не сон. Потерпаючи від диму, що їв очі, він тільки дивився, як ішли по той бік дороги німецькі танки, вже добре видно було на їхніх бортах цифри і чорно-білі, вибиті по трафарету хрести. Свого життя йому було не шкода, він тільки не знав, що робити далі.