Посмертні записки Піквікського клубу

— Як живете, сер? — кивнув головою до містера Піквіка містер Джексон.

Містер Піквік І собі вклонився і з деяким здивуванням роздивлявся обличчя свого гостя, абсолютно не пригадуючи його.

— Я від Додсона й Фога, — пояснив містер Джексон.

— Зверніться до мого довіреного, сер, до містера Перкера в Грейс — Іні, — аж схопився з стільця містер Піквік. — Коридорний, проведіть джентльмена.

— Вибачте, містер Піквік, — сказав Джексон, невимушено ставлячи капелюх на підлогу й витягаючи з кишені стяжку пергаменту. — Але особисте побачення в подібних випадках, містер Піквік, це — просто конче потрібна річ… Звичайна обачність… законна форма… розумієте?

Тут містер Джексон глянув на пергамент, поклав його на стіл, прикрив руками і, з чарівною усмішкою озираючись навкруги, промовив:

— Ну, та не будемо сперечатися зза таких дрібниць. Хто з вас, джентльмени, зветься містер Снодграс?

Замість відповідати на це запитання, містер Снодграс здригнувся так одверто, що іншої відповіді вже було не треба.

— Я так і думав, — ще люб’язніше сказав містер Джексон. — Маю потурбувати вас дечим, сер.

— Мене! — скрикнув містер Снодграс.

— Це — тільки повістка. Позивачка в справі „Бардл проти Піквіка" викликає вас, як свідка, — заспокоїв містер Джексон, відокремлюючи аркушик паперу й видобуваючи шилінг з кишені свого жилета. — Процес одбуватиметься пізніше, ніж зазначено в повістці. Ми гадаємо, це буде чотирнадцятого, а не десятого лютого. Ось ваша, містер Снодграс, — і Джексон поклав йому в руку повістку й шилінг.

Містер Тапмен мовчки дивився на цю процедуру коли Джексон, раптом повернувшись до нього, спитав:

— Ваше ім’я, якщо не помиляюся, Тапмен?

Містер Тапмен зиркнув на містера Піквіка і, не побачивши в широко розкритих очах цього джентльмена й тіні поради відмовлятись од свого імени, сказав:

— Моє ім’я дійсно Тапмен, сер.

— А той джентльмен, я гадаю, містер Вінкл? — допитувався далі Джексон.

Містер Вінкл промимрив щось незрозуміле, після чого обидва джентльмени дістали по клаптю паперу й по шилінгу.

— Боюся надто надокучати вам, промовив Джексон, — але я хотів би бачити ще одну особу. В мене є повістка на ім’я Сема Веллера, містер Піквік.

— Покличте сюди мого слугу, коридорний, — звелів містер Піквік і запропонував Джексонові сісти.

Зайшла гнітюча мовчанка, яку порушив, з’явившись, Сем.

— Ось повістка для вас, містер Веллер, а ось і оригінал справи.

— Де? — перепитав Сем.

— Тут, — і Джексон махнув пергаментом.

— А, так це оригінал, сер, — сказав Сем. — Дуже радий побачити оригінала. Я люблю оригіналів; це дуже втішна штука.

— А ось і шилінг від контори Додсона й Фога.

— З боку Додсона й Фога це надзвичайно мило — робити подарунки, знавши мене так мало, — сказав Сем. — Я страшенно вдячний. Вони вміють нагороджувати справжні чесноти, і це робить їм честь. Вони просто розчулили мене.

Кажучи це, містер Веллер рукавом куртки потер своє праве око випробованим жестом мелодраматичного актора, що бере участь у домашній виставі.