Лист до короля
- Автор: Драгт Тонке
- Язык: украинский
- Год: Наірі
- ISBN: 978-617-7314-53-9
- Переводчик: Світлана Денисенко те Пас
- Жанр: Исторические приключения
Электронная книга - «Лист до короля». Краткое содержание книги:
Юному відважному героєві Тіурі вмираючий лицар передає в руки лист, який неодмінно має бути доправлений королю. І хлопчик, заповітна мрія якого — стати лицарем, бере на себе цю місію. Він іще не підозрює, скільки небезпек йому доведеться подолати на шляху до королівського замку, зі скількох халеп виплутатися.
Книга нідерландської письменниці Тонке Драгт, створена в середині ХХ століття, — класичний лицарський дитячий роман, сповнений пригод, романтики й благородства. Його відзначено низкою престижних літературних премій, видано багатотисячними тиражами, перекладено багатьма мовами світу й екранізовано.
раховували просто так, задарма, перейти цей прекрасний міст?
— Але, — розгубився Тіурі, — що нам робити, коли ми наразі не можемо заплатити?
— Доведеться лишитися на цьому боці, — відповів вартовий.
Тіурі подивився на річку. Зблизька вона здавалася ще ширшою, ще стрімкішою. Навряд чи він зможе переплисти на протилежний бік. Однак, можливо, пощастить дістати човна.
— За переправу через Райдужну річку у будь-який спосіб слід платити, — вартовий немовби прочитав думки Тіурі. — На човні, плавом чи по мосту ви перетнете її, платити все одно доведеться. Плавом, до речі, не раджу.
Тіурі глянув на нього.
— Нам конче потрібно переправитися на протилежний бік, — промовив він, — але грошей у нас немає, лише один мідний грошик на двох. Чому тут потрібно платити за переправу?
— Поспитай про це королівського намісника, — відказав стражник, вказуючи на замок. — Він збирає тут мито з дозволу короля Унавена.
— Але нам нема чим заплатити! — вигукнув Пак-кі. — Що за дивний звичай. Це означає, що той, хто бідний, ніколи не зможе попасти в серце королівства Унавена?!
— Це брехня, — розсердився вартовий. — Кожен, багатий він, чи бідний, може перетнути річку. Мито має бути сплачено, і намісник усім дає змогу заробити ці гроші. Попрацюєш тиждень на його землях — отримаєш золотий. Так, за три тижні назбирається рівно стільки грошей, скільки потрібно.
Тіурі та Паккі перезирнулися.
— Що скажете, га? — вів далі вартовий. — Не журіться. Ідіть он на ту велику ферму, управитель скаже, що треба робити. Завтра зранку, гадаю, і почнете.
— Нам не можна втрачати три тижні, — заперечив Тіурі. — Ми поспішаємо.
Цієї миті із замку вийшов другий вартовий.
— А, то ви поспішаєте! — мовив перший. — Багато хто так говорить.
— Але це свята правда, — запевняв Паккі.
— Що «правда»? — запитав другий вартовий, що підійшов до них.
Перший відповів:
— Ці молодики кажуть, що не мають ані грошей для сплати мита, ані часу, щоб заробити їх.
Другий вартовий уважно оглянув друзів.
— Три золотих за три тижні — швидкий заробіток.
— Певно, у тутешнього сеньйора завжди вистачає робітників, — уїдливо зауважив Паккі.
Другий вартовий напівздивовано, напівобурено поглянув на нього:
— Що ти хочеш цим сказати? Три золотих за три тижні — хороша платня.
— Якщо їх не доводиться одразу ж йому повертати, аби перейти на той бік.
— Але ж ти саме для цього й працював, хіба ні?
— Я хочу перейти річку безкоштовно, — Паккі повернувся до Тіурі: — Ти коли-небудь бачив, щоб за переправу брали плату?
— Ніколи.
— Я вже зрозумів, що ви з чужого краю, — сказав другий вартовий. — Інакше не на жарт розгнівався б. А тепер скажи-но, хлопче, — звернувся він до Тіурі, — чи бачив ти коли річку, через яку було б перекинуто такого моста? Сім кам’яних арок — і це за такої сильної течії. То що, бачив ти коли такого моста?
— Ні, такого не бачив. Але я, мабуть, залюбки переправлюся човном. Можна?
— Звісно, можна, — сказав перший вартовий. -Тільки спершу заплати три золотих. Тут таке пра-вило. Подобається це тобі чи ні, воно є й буде. Не можеш заплатити й не хочеш працювати — лишайся на цьому боці.
Другий додав:
— А якщо ви й справді поспішаєте, поговоріть з нашим сеньйором. Пам’ятаю, одній жінці, у якої тяжкохворий син лежав на тому боці, він дозволив перейти річку безкоштовно. Якщо у вас направду є причини поспішати, підіть до нього й попросіть. Намісник -єдиний, хто це може вирішити.
Хлопці перезирнулися.
— Намісник об’їздить нині свої володіння, — продовжував другий вартовий. — До шостої він зазвичай повертається. Ходіть до брами, зачекайте його.
Тіурі подякував, і хлопці повернулися, щоб іти, але перший вартовий зупинив їх.
— Хочу попередити: не наробіть дурниць. Бо це може обійтися вам дорожче, ніж три тижні. Порушників тут суворо карають.
— Що ж робити? — шепнув Паккі, поки вони йшли до замкової брами.
— Не знаю, — зітхнув Тіурі. Звернутися до намісника? Але тоді доведеться розповісти йому про секретне доручення, а хто знає, чи можна йому довіряти? Саме лише мито за переправу викликало в нього неприємне відчуття.
Браму було відчинено, під в’їзною аркою сиділи вартові. Друзі зупинилися, не доходячи брами. Обидва мовчали. Треба було дочекатися повернення намісника. Варто його побачити — і тоді, можливо, з’явиться рішення.
«Я не можу цього зробити, — думав Тіурі. — Лицар Едвінем велів нікому не казати. Тільки Паккі знає, але Паккі — це все одно, що я сам.»