Лист до короля
- Автор: Драгт Тонке
- Язык: украинский
- Год: Наірі
- ISBN: 978-617-7314-53-9
- Переводчик: Світлана Денисенко те Пас
- Жанр: Исторические приключения
Электронная книга - «Лист до короля». Краткое содержание книги:
Юному відважному героєві Тіурі вмираючий лицар передає в руки лист, який неодмінно має бути доправлений королю. І хлопчик, заповітна мрія якого — стати лицарем, бере на себе цю місію. Він іще не підозрює, скільки небезпек йому доведеться подолати на шляху до королівського замку, зі скількох халеп виплутатися.
Книга нідерландської письменниці Тонке Драгт, створена в середині ХХ століття, — класичний лицарський дитячий роман, сповнений пригод, романтики й благородства. Його відзначено низкою престижних літературних премій, видано багатотисячними тиражами, перекладено багатьма мовами світу й екранізовано.
— Про що ж вони говорили?
— Щось про хлопця зі сходу, з-за гір, не молодше чотирнадцяти й не старше вісімнадцяти років. Щоб його не проґавити. Я запідозрив недобре, тож і влаштував увесь цей гармидер, а вони прожогом кинулися за мною!
— А потім? Що вони зробили з тобою, коли спіймали?
— Я попався через власне недоумство! Вони притяг-ли мене в підземелля під ратушею. Так, підземелля. Воно страшенно велике, але там зовсім не так гарно, як нагорі... сиро й темно. Жбурнули мене на долівку, потім туди прийшов бурмистер і наказав: «Давай-но його сюди!» Я вдав дурника й запитав: «Кого?» Він розлютився, але ще дужче розгнівався, коли зрозумів, що в мене нічого немає. принаймні, немає нічого такого, що цікавить його. Не треба мені дякувати. Я ж пішов з тобою, щоб допомагати! До того ж, це захопливо — вскочити в таку халепу, якщо після цього смачно пригощають і взагалі все добре завершується.
Тіурі засміявся. Потім знову став серйозним і запитав:
— Але що тепер? Ми поспішаємо, однак завтра доведеться стирчати тут, пояснювати й свідчити. І нічого з цим не вдієш!
— А якщо все розповісти магістрові Дирвіну?
— Я про це думав. Доведеться розповісти, якщо він нас затримуватиме. Ліпше б, звісно, не розповідати. Це ж таємниця. І довіряти її не варто нікому. Коли вже сам бурмистер виявився пов’язаним зі шпигунами! Хто знає, скільки тут ще таких? А ми й без того опинилися в Данґрії занадто вже на видноті.
— Це через мене. Ти мав іти далі, а мене лишити і визволити пізніше.
— Ні! — заперечив Тіурі. — Цього я ніколи не зробив би. Тільки завдяки тобі мені пощастило зберегти текст листа. Але я хочу, аби ми негайно вирушили далі. — Він на мить замислився: — Доведеться все розповісти магістрові Дирвіну. Йому одному. Може, пощастить поговорити з ним ще сьогодні ввечері.
У двері постукали.
— Увійдіть! — озвався Тіурі.
Це був Ірувен.
— Ще не полягали? — запитав він, причиняючи за собою двері. — Так я й думав.
— Сідайте, — запросив Тіурі. — Я вкотре хочу подякувати вам за допомогу. Без вас не вдалося б звільнити Паккі.
— Так, — підтвердив Паккі. — Я вам також вдячний тисячу разів!
— Добре-добре, — усміхнувся старий. Він сів і, переводячи погляд з одного на другого, спитав:
— А тепер ви хочете якомога швидше піти з міста? Так от, один мій друг — стражник — стоїть біля північної малої брами і вартує з десятої до другої ночі. Тож можете без затримки залишити Данґрію.
Юнаки здивовано поглянули на нього.
— Ви хочете допомогти нам піти? — не міг повірити Тіурі.
— Звісно. Я зрозумів, що ви поспішаєте. А якщо ви залишитесь, то затримаєтеся надовго. Я знаю це напевно. Засідання Ради, запитання, пояснення, додаткові запитання, докази. Усе це багатослівно й забарно. Магістер Дирвін дуже хороша людина, я тішуся, що він увійшов до Ради, але, як я вже сказав, нагальні справи мають вирішуватися позачергово.
— Ми дуже раді, що ви готові нам допомогти, — обізвався Тіурі. — Але як ви здогадалися, що в нас термінова справа?
— Мені так здалося, а коли в мене про щось з’являється думка, то, зазвичай, так воно і є. вибачте мені за ці слова. Ви прийшли сюди, маючи щось на меті, і мій внутрішній голос підказує, що це важливо для нас усіх, тож я мушу допомогти у вашому призначенні.
— Дякуємо, — мовив Тіурі. — То коли ми зможемо йти?
— Щойно повечеряєте — і ми вийдемо через задні двері, ніхто й не помітить.
— Я вже наївся, — сказав Паккі. — Більше не можу ані шматочка.
— Тоді лишилася ще одна справа, — заявив Тіурі. — Я маю заплатити за їжу й кімнату. Ви можете передати гроші трактирнику?
Юнак потягнувся було за гаманцем, що висів на поясі, але той зник!
— Ну й осел! — простогнав Ірувен. — Ти ще й від крадіїв не вберігся!
— От лихо! — бідкався Тіурі. — Що ж тепер робити?!
— Не переймайся. Усе буде сплачено, я позичу в когось трохи грошенят.
— Забагато клопоту ми вам завдаємо. У тебе є гроші, Паккі?
— Один мідний гріш.
— Бережи його на щастя, — усміхнувся Ірувен. — Нема чого тривожитися через дрібниці. Ходімо! Утім, я сподіваюся розшукати тих злодюжок, що поцупили твого гаманця! Це, звісно, сталося в тій метушні. Так, нині Данґрія геть не та, що раніш.
— А якою ж вона була раніше? — запитав Паккі, підводячись.
— Такою, якою скоро знову стане. Зажди-но, ось оберемо нового бурмістра — і лицарі короля тут буватимуть частіше. Ну то що, ходімо?
— Що ж на це скаже магістер Дирвін? — озвучив свою думку Тіурі.
— Розсердиться, звісно. Але ненадовго, у нього й без цього надто багато справ. Я чув, він уже складає всілякі плани. Завтра вранці, наприклад, відправляє посланця до короля Унавена.