Лист до короля
- Автор: Драгт Тонке
- Язык: украинский
- Год: Наірі
- ISBN: 978-617-7314-53-9
- Переводчик: Світлана Денисенко те Пас
- Жанр: Исторические приключения
Электронная книга - «Лист до короля». Краткое содержание книги:
Юному відважному героєві Тіурі вмираючий лицар передає в руки лист, який неодмінно має бути доправлений королю. І хлопчик, заповітна мрія якого — стати лицарем, бере на себе цю місію. Він іще не підозрює, скільки небезпек йому доведеться подолати на шляху до королівського замку, зі скількох халеп виплутатися.
Книга нідерландської письменниці Тонке Драгт, створена в середині ХХ століття, — класичний лицарський дитячий роман, сповнений пригод, романтики й благородства. Його відзначено низкою престижних літературних премій, видано багатотисячними тиражами, перекладено багатьма мовами світу й екранізовано.
Паккі скривився, але змовчав.
— Ходімо, — запропонував Вармін. — Я повертаюся до замку, уже час вечері. А ви могли б зайти до управителя. Якщо домовитеся з ним зараз, отримаєте трохи їжі та притулок — як завдаток. Пройдешся трохи зі мною, Клаусе?
— Гаразд, — відгукнувся той, не рухаючись з місця й дивлячись на хлопців.
— Ходімо, — повторив Вармін і, обернувшись до Ті-урі, дав йому останню добру пораду: — Якщо ви навіть роздобудете човна, пам’ятайте, що плисти незнайомою річкою може бути небезпечно.
Він попрощався й пішов до замку. Клаус — за ним.
— Так, — зітхнув Паккі. — Тепер все зрозуміло. Переплисти не можна, переїхати на човні не можна, перейти мостом не можна, і до намісника йти не можна. Чи грошей у кого-небудь позичити. Та хто ж позичить незнайомцям три золотих? Повернутися в Данґрію? Але ми з таким поспіхом тікали звідтіля. Що робити?! Що робити?!
— Тихіше, — застеріг Тіурі й, помовчавши, сказав: -Дивно, у мене таке відчуття, що є ще якийсь спосіб переправитися. Не втямлю лише — який.
— Чш-ш-ш, — зупинив його Паккі. — Там хтось іде. Схоже, це Клаус.
Так, це справді був Клаус. Він підійшов і промовив:
— Сонце вже сідає, — а тоді помовчав і додав таємничим тоном: — Туман на заході, дощ на сході. Ніч буде темна. Ані зірок, ані місяця.
Друзі запитально дивилися на нього. Дивлячись їм просто в очі, Клаус змовницьки прошепотів:
— Маю човна, точніше — човника. Лежить он там, на березі.
— Ви хочете. — почав Тіурі, — хочете позичити нам човна?
— Можливо, але тільки якщо ви нікому не скажете. Це заборонено, мене покарають, якщо дізнаються. Золотої монети ви не маєте, але так багато я й не прошу. Скільки ви готові заплатити?
— Ось, — Паккі дістав мідний гріш. — Це все, що маємо.
Клаус похитав головою:
— Негусто. — Він узяв у Паккі монету, підкинув особливим чином, дав їй впасти додолу, підняв і оголосив: — Орел.
— Що це означає? — запитав Тіурі.
— Я загадав, як вчинити. Заплатити ви не можете, але я допоможу, бо випав орел. Отже, човна отримаєте... якщо хочете, — і Клаус повернув монету Паккі.
— Ви даєте нам човна? — спитав Тіурі хвилюючись.
— Так, якщо хочете. Веслувати вмієте?
— Авжеж, — відповів Тіурі.
— Тоді спробуйте. але на свою відповідальність! Щойно стемніє, я покажу вам, де він лежить.
— Дякуємо! — сказав Тіурі.
— Тихо! Не треба подяк. Якби монета по-іншому впала, я б цього не зробив. Тільки одна річ: ви нікому не скажете, що човен мій. Я двічі сидів у в’язниці і більш не хочу. А якщо вас спіймають, я все одно не зможу вам допомогти. Доведеться відповідати за все самим. Ви випадково побачили: на березі човен лежить — узяли його. Зрозуміли?
— Зрозуміли.
— Тепер я піду. Приходьте сюди опівночі, але так, щоб ніхто вас не бачив. Потім ідіть уздовж берега за течією. Я на вас чекатиму. І ще одна добра порада: сходіть на ту ферму до управителя й попросіться на роботи. Якщо ви це зробите, слуги намісника припинять стежити за вами, та на додачу, можливо, ще й погодують.
Хлопці пообіцяли, що так і вчинять, подякували Клаусові ще раз і попрощалися.
— Побачимося пізніше, — сказав Клаус.
8. Переправа через Райдужну річку
Тіурі та Паккі подалися на ферму й домовилися, що відзавтра стають до роботи. За це вони отримали хліб з молоком і місце для ночівлі в порожній коморі. Там хлопці дочекалися, доки на дзвіниці проб’є північ, обережно вислизнули назовні й повернулися до річки.
Клаус мав рацію: ніч була темна. Юнаки тремтіли, та не лише від холоду, а й через хвилювання. Хлопці без пригод дісталися річки й пішли за її течією уздовж вузького піщаного берега. Очі поступово звикали до темряви, але нічого особливого вони не бачили. Тишу порушував лише плюскіт води. Міст не вгадувався в темряві, у деяких вікнах замку ще світилися вогні. Коли зненацька перед ними виник Клаус, юнаки здригнулися від несподіванки.
— Ага, — шепнув він, — ідіть за мною. Це за кілька кроків звідси.
Хлопці мовчки посунули за ним.
— Ось, — сказав Клаус, зупиняючись.
Юнаки помітили обриси наполовину витягнутого з води невеличкого човна.
— Весла в човні, — шепнув Клаус, — тож можете рушати.
— Який він маленький! — тривожився Паккі. — А не перекинеться?
— Будь-який човен може перекинутися, — зауважив Клаус. — Хочу нагадати, що ви робите це на свій страх та ризик. Човен на протилежному березі припнете, а я вже сам подбаю, щоб отримати його назад. Але, чесно кажучи, я на вашому місці і не пробував би переправитися на той бік човном, ані сьогодні, ані завтра, — краще вже відпрацювати три тижні. Утім, це ваш клопіт.