Лист до короля
- Автор: Драгт Тонке
- Язык: украинский
- Год: Наірі
- ISBN: 978-617-7314-53-9
- Переводчик: Світлана Денисенко те Пас
- Жанр: Исторические приключения
Электронная книга - «Лист до короля». Краткое содержание книги:
Юному відважному героєві Тіурі вмираючий лицар передає в руки лист, який неодмінно має бути доправлений королю. І хлопчик, заповітна мрія якого — стати лицарем, бере на себе цю місію. Він іще не підозрює, скільки небезпек йому доведеться подолати на шляху до королівського замку, зі скількох халеп виплутатися.
Книга нідерландської письменниці Тонке Драгт, створена в середині ХХ століття, — класичний лицарський дитячий роман, сповнений пригод, романтики й благородства. Його відзначено низкою престижних літературних премій, видано багатотисячними тиражами, перекладено багатьма мовами світу й екранізовано.
— Обережніше! — злякався Паккі.
— Добре пильнуй, — прошепотів Тіурі, — ми вже недалеко від острова.
Мандрівники потрапили в іншу течію чи в декілька вирів одразу. Тіурі довелося напружити всі сили, аби човен не зійшов з правильного, як він сподівався, курсу.
— Я щось чую, — напружив слух Паккі. — Так, нечіткі, далекі голоси.
— Нічого не поробиш, — коротко відповів Тіурі.
— Я щось бачу! Острів, острів! Він зовсім поруч. Греби! У цей бік.
Тіурі щосили наліг на весла. Паккі й забув, що має вичерпувати воду, Тіурі довелося йому про це нагадати.
— Ми наближаємося, — захекано вимовив Тіурі.
Вартові не збрехали: течія в цьому місці була підступною. Долоні, натерті руків’ям весел, млоїло, боліла ще не загоєна рана. Було схоже, ніби човна тягнуло в різні боки.
Паккі розривався між тим, що мав вчасно вичерпувати воду з човна й водночас не спускати очей з острова.
— Ми підпливаємо, — повторив він. Здавалося, йому вдалося подолати страх.
І раптом — удар, троща. Човен наскочив на камінь! Тіурі відчайдушно намагався відштовхнутися... І йому це вдалося!
— Ми тонемо! — шепотів Паккі.
Тіурі не одразу зрозумів, що сталося, усе відбулося занадто швидко.
Човник зіскочив з каменя, аж тут вода ринула всередину — і він почав занурюватися у воду, знову вдарився об камінь і страшенно захитався. Здавлений зойк Паккі, плескіт води... Паккі випав з човна!
Тіурі випустив весла і першої миті закляк. Невже Паккі втопився! Через секунду він теж був у воді й кричав, не думаючи про те, що його можуть почути вартові:
— Паккі, Паккі! Паккі, де ти?!
Тіурі поплив наосліп, зробив коло, пірнув, намацуючи у воді Паккі. Як знайти його в темній бурхливій воді? Хвалити Бога, він почув голос, хоча й нерозбірливо.
— Паккі, — закричав він знову, — де ти?!
— Я тут, — тихо долинуло у відповідь.
Тіурі повернувся на голос, наштовхнувся на Паккі.
— Постарайся втриматися на воді. Не чіпляйся за мене, бо не зможу плисти.
Хвиля перекотилася через нього і змусила замовкнути, та він уже міцно тримав Паккі, який борсався у воді. Човен, де човен?! Потонув, звісно. Тіурі мусив дістатися острова, і це був їхній єдиний шанс вижити, якщо не натраплять на каміння і їх не розіб’є.
— Спробуй лягти на спину, — крикнув він Паккі. — Я потягну тебе.
Тіурі не знав, чи зрозумів його Паккі, але той припинив борсатися. Тіурі поплив до острова, тягнучи друга за собою. Це були страшні й напружені хвилини, але врешті-решт він відчув ґрунт під ногами. Нарешті вони були на острові.
Тіурі почувався наче побитим: боліло все тіло; він ніяк не міг відхекатися, а Паккі лежав зовсім тихо. Тіу-рі підповз до нього й почав трусити.
— Паккі!
Хлопець застогнав, спробував сісти, закашлявся.
— Ну й вода, — пробурмотів він, майже не усвідомлюючи, що говорить.
Тіурі хотілося танцювати й співати від радості. Але зміг лише поплескати товариша по спині.
— Де. де ми зараз? — запитав Паккі, намагаючись випростатися.
— На острові. Лежи, будь ласка.
Паккі сів і запитав:
— А човен?
— Боюся, що потонув.
— Не човен, а лайно, — вимовив Паккі, цокочучи зубами.
— Добре, що самі не потонули. Як ти?
— Думав, що потонув, але це, виявляється, не так легко. Ти витягнув мене аж сюди?
— А що мені лишалося робити?
— Навчити мене плавати. Хоча мені це й не подобається. Не люблю, коли забагато води. Човен що... зовсім потонув?
Тіурі підвівся, вгледівся в темряву, потім увійшов у воду, але човна не побачив.
Голос Паккі, трохи переляканий, повернув його назад:
— Годі, не треба більше плавати. Я ж не зможу тебе врятувати, боронь боже щось трапиться.
Тіурі повернувся й сів поруч.
— Все одно нічого не вийшло б. Після того, як ми наскочили на каміння, все полетіло шкереберть.
— Клаусу це сподобалося б. Ну й мерзотник! Треба ж, дав нам дірявого човна!
— Під нашу особисту відповідальність, — додав Тіурі.
— Так, але він не попередив, що човен протікає!
— А про течію попереджав.
— Що ж тепер?.. Як же мене нудить! І темно на додачу.
— Тобі кепсько? — турботливо спитав Тіурі.
— Ні. Насправді мені краще. Я просто мокрий і розізлився. А ти?
Тіурі зітхнув. Треба ж було застрягнути посеред річки, ще й без човна. Щойно настане ранок, велика ймовірність того, що їх побачать. І бігти нема куди. Сам він, звісно, міг спробувати доплисти до того берега, але це було б дуже небезпечно, а отже — нерозумно. Ба більше: Паккі з собою не візьмеш; йому доведеться залишитися на острові.