Лист до короля
- Автор: Драгт Тонке
- Язык: украинский
- Год: Наірі
- ISBN: 978-617-7314-53-9
- Переводчик: Світлана Денисенко те Пас
- Жанр: Исторические приключения
Электронная книга - «Лист до короля». Краткое содержание книги:
Юному відважному героєві Тіурі вмираючий лицар передає в руки лист, який неодмінно має бути доправлений королю. І хлопчик, заповітна мрія якого — стати лицарем, бере на себе цю місію. Він іще не підозрює, скільки небезпек йому доведеться подолати на шляху до королівського замку, зі скількох халеп виплутатися.
Книга нідерландської письменниці Тонке Драгт, створена в середині ХХ століття, — класичний лицарський дитячий роман, сповнений пригод, романтики й благородства. Його відзначено низкою престижних літературних премій, видано багатотисячними тиражами, перекладено багатьма мовами світу й екранізовано.
— Їх звати Мартин та Паккі, — відповів за них Іру-вен.
— Мартине та Паккі, завтра вранці вам доведеться постати перед Радою.
— Навіщо, магістре Дирвіне? — спитав Тіурі, хоча сам чудово це зрозумів.
— Певна річ, аби розповісти, що достеменно з вами сталося. І не тільки це. Ми також маємо знати, з якої причини трапилися всі ці події. Ви можете все розповісти мені зараз, але назавтра, одначе, доведеться повторити свою розповідь перед Радою.
— Завтра! — вигукнув Тіурі. — Це неможливо! Ми не можемо так довго тут затримуватися.
— Чому? — поцікавився магістер. — Так не годиться. Я та багато інших людей повірили, що з вами поводилися неналежним чином. Саме тому Паккі було негайно звільнено. Не можете ж ви тепер просто так піти?!
— Ми не тікаємо, — відповів Тіурі, — я сказав лише, що ми не можемо, не маємо права затримуватися.
— І це після того, як заради вас у місті майже відбувся бунт! — розсердився магістер Дирвін. — Не розумію, наскільки важливою може бути причина, що заважає вам затриматися. Ти сам нарікав на бурмистра. хоч і не прямо, проте ясно дав нам зрозуміти, що необхідне розслідування. В інтересах нашого міста закликаю вас залишитися. Я заявляю не лише як житель цього міста, а й як представник Ради!
— Ви знов увійшли до Ради?! — вигукнув Ірувен.
— Так, одразу після сьогоднішнього засідання мене поновили в Раді.
— Чудова новина, — зрадів Ірувен.
Магістер обернувся до Тіурі:
— Розповідай.
Тіурі повторив усе, що вже говорив людям у «Білому лебеді». Магістер усе вислухав мовчки. Але, вочевидь, був не надто задоволений почутим.
— Усе це неясні слова! — нарешті сказав він. — Гаразд, більше тобі не дошкулятиму. Та й справ ще маю багато. Завтра сподіваюся почути більше. Отож, наполягаю, щоб ви залишалися тут.
— Можете переночувати в мене, — запропонував трактирник. — Я покажу вам кімнату, і ви зможете йти відпочивати, коли захочете.
— На добраніч, — попрощався магістер Дирвін. -Побачимося завтра. Я зайду за вами близько восьмої, гаразд?
— Так, пане, — відповів Тіурі. Юнак не мав можливості ще щось додати, бо магістер Дирвін вважав справу вирішеною. Він попрощався і вийшов. Тіурі зітхнув.
— Ходімо спати? — шепнув йому Паккі.
— Добре, — погодився Тіурі. — Але ти, мабуть, голодний?
— Чесно кажучи, після того, як ми вдень перекусили, і крихти в роті не було.
— Я для тебе дещо припас! — вигукнув трактирник. -Занесу до кімнати.
— Спіть спокійно, — сказав Ардок хлопцям. — І нічого не бійтеся. Магістер Дирвін — мудра людина, а головне — чесна, можете йому довіряти.
Хлопці побажали всім доброї ночі і пішли за трактирником. Той привів їх до маленької чистої кімнатки з двома ліжками.
Невдовзі Паккі смакував своєю пізньою вечерею. Тіурі також поласував шматочком за компанію.
— Нарешті, — пробурмотів Паккі з повним ротом, -нарешті ми самі.
— І нарешті я можу подякувати тобі по-справжньому, — сказав Тіурі.
— Ти вже це зробив? Чи він ще в тебе? — запитав Паккі.
Тіурі торкнувся рукою грудей. Перстень лицаря Едвінема досі висів на шворці під сорочкою, але пергаменту з сургучевими печатками, якого він так довго носив при собі, там уже не було.
— Я спалив його, — прошепотів Тіурі, — але встиг вивчити напам’ять.
— Та невже! — видихнув Паккі, проте не спитав, що ж було в тому листі, хоча лише завдяки його старанням він не потрапив до рук ворога.
— Він був написаний якоюсь таємною мовою. Я не знаю, про що там ішлося. Ой, Паккі, якби не ти та твоя хитрість, бурмистер відібрав би його! Я просто не знаю, як тобі дякувати!
— Та, нема про що говорити, — знітився Паккі.
— Слухай, а як ти здогадався, що гостинність бурмистра була пасткою?
— Не одразу, — почав було Паккі. — У мене виникло дивне відчуття лише тоді, коли я почав розглядати щити. У дальньому кінці зали висів один, та такий червоний, як кров. І я враз пригадав, як ти розповідав, що лицарі Евіллану носять червоні щити, але подумав, що це може бути випадковість. Проте згодом я проходив поблизу дверей, які були відчинені, і почув розмову: ішлося про те, що є розпорядження оточити ратушу. Мені це видалося дивним, я дослухався. Почув небагато, однак і цього було досить.