Золота четвірка. Дев'ятнадцятий кілометр

— Я теж про це не думав, — вперто захищався Карличек.

— Мова йде про один і той же випадок. Власник ключів кудись безвісти зникає, потім хтось відвідує його квартиру і перетворює її на склад утильсировини. Коли б ми кілька днів нічого не знали про Мілнерову, то, звичайно, кинулись би її розшукувати. А цей пророк, немов знаючи наперед, що буде сидіти собі на дачі та грати роль Майєра, спішить відвідати Мілнерову. Як ви гадаєте, де зараз Мілнерова?

Карличек мовчки мружить очі.

— Бачите, який він! Знає, а не скаже! В англійському посольстві, у пані Госсарт! Так чи ні? Якщо там Арнольд і Віра Клімова, то з ними й Мілнерова.

— Усі троє без ключів? — запитав Карличек.

— Авжеж, усі троє. Ця думка не дає спокою і вам, чи не так? Слюсарня пані Госсарт! Правда, звучить? Чи не хочете ви сказати, що хтось має намір залізти також у квартиру Клімових? Адже мати Віри з ранку до вечора на роботі.

— Їй-богу, товаришу старший лейтенант, інколи ваші думки бувають близькими до істини! — здивувався Карличек.

Скала навіть почервонів від обурення.

— Ви що, глузуєте з мене? Ну, це вже занадто! Може, ви хочете порадити нам скоріше бігти до пральні, де працює Клімова, щоб потім разом із нею піти на квартиру?

Погляд Карличка потеплішав.

— Я сподіваюсь, що ви зробите це і без моєї поради.

— Уявіть собі, що вже зробили!

— І правильно, — відповів Карличек. — Бо можуть бути всілякі несподіванки.

За хвилину Скалу покликали до телефону в іншу кімнату. Його повідомили, що в квартирі Клімової хтось уже побував. Злодій устиг оглянути кожен закуток, порозкидати одяг, білизну і посуд, нещадно все порвати й порозбивати. Потім невідомий зник, замкнувши за собою двері. Замок не зіпсовано.