Золота четвірка. Дев'ятнадцятий кілометр

— Карличку, є серйозна справа. Вислухайте мене уважно і все зважте. Завдання дуже відповідальне, і ви, звичайно, можете від нього відмовитись.

Я розкрив йому свій задум. Нашу розмову порушували телефонні дзвінки, раз у раз відчинялися двері, і до мене заходили люди з невідкладними справами.

Карличек довго мовчав, уважно схилившись над картою, що на ній я накреслив зону оточення вілли Гвідо Коларжа. Потім підвівся і сказав, що в нього є для мене важливе повідомлення.

— Про це потім, — зупинив я його. — Спершу послухайте…

— Не можу, — заперечив він. — Віра Клімова з посольства ще не виходила…

— Тим краще, все залишається по-старому, — нетерпляче відповів я. — Це мене зараз не цікавить! Її таємницю ми все одно скоро розкриємо.

— Але є ще одна таємниця, — продовжував Карличек. — Зникла Флора Мілнерова.

— Як «зникла»?

— Ми боялись, щоб вона від нещасного кохання не вчинила так само, як Бедржих Фієдлер. Тому ми без дозволу відвідали її квартиру.

— І Мілнерової, звичайно, там не було?

— Так, не було.

— Кого ж це охопив такий передчасний страх за її життя? Гадрабу?

— Ні, мене, — признався Карличек.

— За неї можна не хвилюватися. Флора Мілнерова не з тих, що кінчають з собою від нещасного кохання.

— Я згоден з вами.

— Тоді що вас так непокоїло?

— Наші побоювання виявилися небезпідставними, — сказав Карличек. — В її квартирі хтось зробив обшук і встиг дещо знищити. Почерк не схожий на того, хто побував на дачі Фієдлера. Замок на дверях цілий. Безперечно, невідомий мав ключі. Він відімкнув замок, а потім, погосподарювавши, знову замкнув його.

Слова Карличка відволікли мене від наступної операції.

— Це значить, що він, нічого не знайшовши на дачі Фієдлера, прийшов до Мілнерової, — підсумував я.

— Ми зламали двері до квартири Мілнерової, але виявляється, нас знову випередив якийсь невідомий, якщо це, звичайно, не сам Арнольд. Хтось вміє добре користуватися чужими ключами. Ця людина шукає якусь річ, заховану Арнольдом, і припускає, що вона може бути у однієї з його коханок.

— Ви маєте рацію, Карличку. Але ми поговоримо про це іншим разом. Зараз покличте, будь ласка, старшого лейтенанта Скалу, — мені ще треба поговорити з ним. Боюсь, що він не згодиться відпустити вас.

— Навпаки, він буде радий на якийсь час збутися мене, — посміхнувся Карличек.

Він хотів ще щось сказати, але я дав йому зрозуміти, що для цього немає часу.

Скала прийшов, коли ми майже повністю обміркували наступну операцію. Я чекав, що він буде здивований, довідавшись про те, яку відповідальну місію доручили його співробітнику. Але Скала мав вигляд людини, що потрапила в скрутне становище. Нарешті він сказав:

— Ваша правда. Карличек не криміналіст, а ілюзіоніст. Це ж він, — Скала хитнув головою у бік Карличка, — привів до нас слюсаря і заявив: «Коли щось трапилось з однією коханкою Арнольда, то де гарантія, що з другою не станеться чогось подібного». Хто б міг подумати, що в її квартирі роблять обшук, користуючись її ж ключами?!