"Веста" не знає пощади

2

Теофіл Ремович розповідав багато годин. Часом хвилювання не давало йому говорити, і тоді наставали довгі перерви. Це траплялося особливо в ті хвилини, коли йому доводилося згадувати свою названу матір, яку він любив значно глибше, ніж рідного батька.

— Я не звинувачую свого батька, — говорив Теофіл, жалісно усміхаючись. — Він оддав мене на виховання Галкам, не знаючи, що Ян Галка професійний злодій. А зробив це тому, що я був плодом його безумства — напевно, єдиного в житті, — і компрометував його. Батько був педантично скрупульозним у всіх справах, хворобливо вразливий у всьому, що стосувалося його репутації. Біля Яна Галки я навчився злодійського ремесла…

— Це вже ми знаємо, — перебив Завірюха, щоб не завдавати йому зайвих неприємностей.

— Я, правда, прив’язався до Вероніки. Вона жінка обмежена, але щиро любила мене, і хто знає — якби Галки розійшлися раніше, можливо, я залишився б чесною людиною. Протягом ряду років Вероніка заміняла мені матір, а Ян — батька. Та коли Вільгельміна Рем випадково відкрила старанно приховану таємницю свого чоловіка і зажадала, щоб я повернувся до батька — це був для мене жахливий удар. З підвала Яна Галки я раптом перейшов до покоїв на Новогродській Мені треба було вчитися всього з самого початку в цьому новому світі, в той час, коли старий світ Яна Галки усе ще не відпускав мене. В шістнадцять років пане капітан, не так легко позбутися звичок і поглядів які виробилися за ці роки в злодійській компанії на званого батька. І крім того, мене ніколи не покидала образа на Августа Рема. Через своє самолюбство він поламав мені життя! Теофіл міцно стиснув руки, намагаючись оволодіти собою, помовчав трохи і почав знову: — Зате я глибоко полюбив Вільгельміну, яка стала для мене справжньою матір’ю. Це була ніжна, вразлива душа. її життя проходило в тіні сильної індивідуальності чоловіка. Це ж заради нього вона відмовилась од кар’єри артистки, про яку мріяла з молодих років. Мати — я завжди так називаю її в думках — вчилась у театральній школі, аж до тієї фатальної поїздки на лікування в Швейцарію. А коли повернулась, батько не дозволив їй продовжувати навчання, бо хотів, щоб вона приділяла увагу тільки йому. Він не бажав, щоб його прізвище згадувалося на театральних афішах. І вона здалася. До війни брала участь у різних аматорських спектаклях з благотворною метою, а після війни, коли таких спектаклів уже не організовували, бавилася з магнітофоном, записуючи сцени з великих творів, яких їй ніколи не довелося грати на сцені. Ми багато розмовляли з матір’ю, разом читали і завдяки цьому за чотири роки, проведені в домі батька — з сорок першого до сорок п’ятого — я більше навчився і більше розвинувся розумово, ніж за п’ятнадцять років у домі Галки Але вовка тягне до лісу. В порядному, солідному домі батька мені не вистачало гострих пригод і всяких злодійських справ. Під кінець війни я почав тікати нишком на базар, де діяла банда Яна Галки. Там я познайомився з усією злодійською верхівкою тодішньої Варшави. Мати нічого про це не знала, була певна, що я ходжу на уроки англійської мови, на нелегальні збори гімназистів. Сам я не крав, гроші мені були непотрібні, але слухав розмови про вдалі крадіжки, приглядався, як Галка підробляв фабричну марку на крадених годинниках, проби золота, й іноді допомагав йому. Там же я познайомився з Раком…