"Веста" не знає пощади

— Знаю багато про вас.

— Це значно полегшить розмову. Але я не припускав, що Вероніка так швидко зрадить усі таємниці нашої нещасливої сім’ї… — В голосі його відчувається легкий жаль і розчарування.

— Ваші претензії до Вероніки безпідставні, — швидко реагує капітан. — Це не вона “зрадила”. Зрадили вас листи, що ви писали… — Якусь мить Завірюха вагається, — до дружини свого батька. Вероніка тільки підтвердила те, що ми вже знали, вірніше, про що догадувалися раніше. Найкращим доказом є те, що, розшукуючи вас, ми мусили вдатися до підступу, бо Вероніка не захотіла сказати вашу адресу.

— Як це — до підступу? — Теофіл занепокоєно дивиться на капітана.

— Замітку про арешт Вероніки написав наш працівник, якого ви тут бачите, заради вас, пане Теофіл…

— То Вероніка не намагалася покінчити самогубством і її не підозрівають у вбивстві? — голос Теофіла схвильований, у ньому переплітаються подив, радість і полегкість.

— Вероніка цілком здорова. Ви ще сьогодні зустрінетеся з нею. І ніхто її не арештовував, вона за власним бажанням перебуває в цьому будинку. Так безпечніше.

Напевне, щось раптом зламалося в душі Теофіла. Капітан і Недєльський скромно відвертають погляд, — неприємно бачити, як плаче дорослий чоловік.

— Вибачте, це нерви, — каже Теофіл, кусаючи губи, — мені соромно за цю слабість.

Капітан розуміє, що допитувати його в такому стані немає сенсу. І щоб дати Теофілові час оволодіти собою, Завірюха вирішує розповісти, що він знає про нього.

Сержант Недєльський здивовано дивиться на синю лапку, на якій написано: “Теофіл Ремович” і нижче: “(до справи “Веста”)”. У Недєльського є причина дивуватися — цієї папки він ніколи не бачив, хоч знає напам’ять усю документацію справи. Сержант не підозрював, що всі документи, які є в цій папці, капітан зібрав за кілька останніх днів, після затримання Вероніки Галки, і що це один з етапів тієї підготовчої роботи, яку розпочав Завірюха, пославши в пресу незрозумілу замітку. Капітан переглядає документи, коротко передаючи зміст їх.

— В актах костьолу під номером 2437/1926 є запис про те, що 24 грудня 1926 року охрещено хлопчика, якого назвали Теофіл Август. В документі записано, що батько дитини невідомий, а в графі “мати” стоїть прізвище відомої в той час оперної співачки. Мати хлопчика померла під час пологів, тому дитину принесли до костьолу названі батьки: Ян і Вероніка Галки, які жили в Мінську Мазовецькому. Вони зареєстрували дитину під прізвищем Ремовича, заявивши в той же час, що хочуть всиновити її.

Капітан спинився і глянув на Теофіла. Той сидів, затуливши руками бліде обличчя. Завірюха перегорнув сторінку.

— В архівах Варшавського повітового суду за 1927 рік є документ, який визнає батьками Теофіла Августа Ремовича подружжя Галок — Яна і Вероніку. Минає багато років, і ось під час гітлерівської окупації в тому ж повітовому суді знову розглядається справа цього хлопця: батьками вже п’ятнадцятилітнього Теофіла Августа Ремовича визнано Августа і Вільгельміну Рем. Тут є картка прописки, на підставі якої Теофіл був прописаний у домі Ремів по вулиці Новогродській до фатального для нього 1945 року.

Капітан замовк. У кабінеті так тихо, що чути, як Недєльський, вражений не менше від Теофіла, нервово малював олівцем на папері.

— Розповідати далі? — питає Завірюха, збентежено поглядаючи на чоловіка, який сидить навпроти.

— Прошу, розповідайте.

— Далі йде документ з військово-польового суду, який у березні 1945 року розглядав справу про Теофіла Августа Ремовича за участь у збройному нападі на поштовий фургон, що віз гроші до банку. Напад не вдався, злочинці втекли, єдиний, кого піймали з пістолетом у руках, був Теофіл Август Ремович, Беручи до уваги молодість злочинця, трибунал засудив Теофіла Августа Ремовича на десять років ув’язнення. По дорозі з суду спільники Теофіла напали на тюремну карету, поранили двох конвоїрів, убили шофера і забрали Ремовича з собою. — Капітан відривається од документа і каже: — То були дуже неспокійні часи, органи безпеки всю увагу зосереджували на боротьбі проти політичного підпілля та диверсійних банд. Тому Ремовича розшукували не дуже ретельно, і ті розшуки нічого не дали, хоча було припущення, що засудженого відбили його спільники — боялися, щоб хлопець не виказав інших співучасників.

Завірюха перегорнув останню сторінку.

— А це свідчення Вероніки Галки, що торкаються деяких подій того періоду, коли народився Теофіл Ремович. Рік 1925/26 знаменний для Августа і Вільгельміни Рем двома пам’ятними випадками. Вільгельміна тяжко захворіла на туберкульоз і, зробивши перерву у навчанні, виїхала на рік до Швейцарії. Август Рем у цей час познайомився, а згодом і ближче подружив з відомою співачкою, артисткою варшавської опери, прізвище якої стоїть у графі “мати” на свідоцтві про хрещення Теофіла Августа. Вероніка, яка п’ять років служила в домі Августа Рема і знала господаря ще холостяком, у тому ж році вийшла заміж за Яна Галку. Після повернення Вільгельміни Рем Вероніка за власним бажанням звільнилася з роботи, пояснюючи це сімейними обставинами, необхідністю зайнятися дитиною, яку вона всиновила. Вероніка знову повернулася на цю роботу тільки тоді, коли її покинув чоловік. Але в той час Вільгельміна Рем уже знала таємницю народження свого всиновленого сина. Ось що говорять про Теофіла Августа Ремовича документи, зібрані в цій папці.