"Веста" не знає пощади
- Автор: Козакевич Микола
- Год: 1962
- Язык: украинский
- Год: “Молодь”
- Жанр: Другие детективы
Электронная книга - «"Веста" не знає пощади». Краткое содержание книги:
Добре замаскована банда старається вивезти за кордон якнайбільше коштовностей.
Таємничий жорстокий ворог нещадно розправляється з усіма, хто може навести на слід злочинців. Молоді працівники міліції, яким доводиться стикатися з багатьма несподіванками, натрапляють на цей слід, долаючи перешкоди, розплутують його і викривають банду.
Довгенько їхали мовчки. Кожен з них перебирав у пам’яті вчорашні свідчення Теофіла Ремовича.
— Виходить, Ковальський усе-таки помилився щодо алібі інженера Згожельського? — сказав по хвилі Недєльський.
— Е, друже, — знизав плечима Завірюха, — їхня нарада могла в той день і справді відбутись. Це підтверджує і секретарка. Але Ковальський переплутав години. Нарада в парку могла закінчитися близько одинадцятої, а йому здалося, була вже перша.
Недєльський не міг не визнати слушності таких міркувань, тим більше, що алібі встановлювали через якихось два тижні після події. Капітан закурив сигарету і знову повернув до попередньої розмови.
— Якщо Теофіл убив Чорну Ручку, будучи психічнохворим, то це визнають на суді за пом’якшуючу обставину. А підстави для того є. Досить згадати, як дивно він поводився після вбивства.
— І справді, — підхопив Недєльський. — Рак і Згожельський затирали сліди, виливаючи навколо бензин та масло, а Теофіл спокійно чистить пістолет, загортає його в газету, яку напередодні приніс у монастир Ян Галка.
Завірюха кивнув головою:
— Пам’ятаєш, він казав, що не міг спокійно сидіти, мусив неодмінно щось робити.
— Взагалі він діяв нелогічно, — знову жваво підхоплює сержант-магістр. — Рак і Згожельський веліли кинути пістолет в озеро за двісті кроків, а він мов у сні бреде лісом, виходить на дорогу, знову повертає в ліс і нарешті закопує пістолет під дубом. І це його пояснення… — хитає головою Недєльський. — “Мені було жаль пістолета, я, пам’ятаю, думав, що він може ще пригодитись”. Бідолаха навіть забув, що в ньому не було більше жодного патрона. Добре, що ні Рак, ні Згожельський не стежили, як він виконав доручення! Але чому вони кинули Чорну Ручку саме в тому місці?
— Тепер це вже зрозуміло. Нещодавно там було вбито шофера таксі. Бандити хотіли переконати, що серія злочинів не мають нічого спільного з “Вестою”. Тому й привезли труп до Отвоцька. З Гомоляксом домовилися, що той їхатиме до Варшави теж через Отвоцьк. По дорозі вони зустрілися, і бандити передали Гомоляксу коштовності. Машиною закордонного туриста перевозити їх завжди безпечніше.
— Краків, — обізвався Юрек В’юн, який хоч і не брав участі в цій довгій розмові, але жадібно слухав, не пропускаючи жодного слова.
— Ну, значить, підходимо до фінішу “Вести”, — зітхає Недєльський. — Коли тільки…
— Що — коли? — підхопив капітан.
— Коли тільки банда, сполохана зникненням Теофіла, не змінить свого плану і не збереться десь в іншому місці, а не в монастирі.
Завірюха похитав головою:
— Думаю, що плану вони не змінять. Теофіл залишив їм листа, у якому писав, що накладе на себе руки. Правда, йому можуть не повірити. Але на кільканадцять годин, які їм лишилося пробути в Польщі, бандити навряд чи шукатимуть нового місця. Після арешту інженера вони намагаються випередити час і зібратися в монастирі для них менш ризиковано, ніж втратити ще одну добу, шукаючи нове сховище. Словом, усе з’ясується сьогодні ввечері…
На п’ять хвилин пізніше від них у Краків в’їхала сіра “Варшава”, в якій сиділо двоє чоловіків.
Приїхавши до Кракова, Завірюха і Недєльський пішли не в готель, як планували, а в обласне управління міліції.
— Треба організувати все для нашої операції в монастирі, — пояснив капітан причину зміни своїх намірів. — Схематичний план, який ми накреслили з майором Риделем у Варшаві, треба тут на місці обговорити з офіцером, який очолить допоміжну групу…
— Потрібно багато людей? — поцікавився Недєльський.
— Багато не багато, а чоловік двадцять—тридцять потрібно буде, щоб оточити монастир.
Через п’ятнадцять хвилин Завірюха і Недєльський вийшли з управління дуже збентежені. Тільки-но вони відрекомендувалися, як їм передали зашифровану телеграму з Міністерства внутрішніх справ: