Спомини запорожця
- Автор: Авраменко Никифор
- Год: 2007
- Язык: украинский
- Год: Темпора
- ISBN: 966-8201-27-2
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «Спомини запорожця». Краткое содержание книги:
Публікується вперше за матеріалами з сімейного архіву сім'ї Авраменків у Познані. Текст подається в оригінальному написанні. Для більш зручного прочитання частково адаптовано до сучасної орфографію та пунктуацію.
Більшість молодшого офіцерства, бувші студенти, учні старших класів середніх шкіл, податні на настрої, критику і незадоволення, майже одверто вислов- лювали свої погляди, солідарні з солдатськими: коли кінець війні?
В наших розмовах з Андрієм окремо він сказав: "До цього часу на Україні панує нагінка на всяке проявлення нашого культурного громадського життя. Загнано його глибоко в конспірацію. Закриті всі "просвіти", читальні, друковане слово.
Іде до великих перемін, скрізь як Росія довга і широка. Постарайся сам ширше одкрить очі і подумать та найти своє місто в недалеких рішаючих подіях. Прийдуть вони скоро."
Щось загадкове крилось за цими словами. Одночасно повстало почуття несправедливості і протесту проти уряду.
Замітно поважні переміни в умовах життя глибокого запліччя. Заводи Кічкасу, Хортиці і Олександрівська переставлено на потреби війни. Переважно готовились тут снаряди для артилерії. Зауважить давалось зміни в зовнішнім вигляді. Міцно зменшилась мануфактура, обув. Великий процент убирався в шинелі, військові блузи і штани, шкіряні куртки, одчувався недостаток цукру, перцю і ін — ших дрібниць. Одпуск пролетів скоро, непомітно.
Знову прощання, сльози матері, сестер. Міцні утиски Андрія, Полікарпа. Щось стискає в грудях: коли знову спіткаємось і чи спіткаємся? Війна роде смерть.
Довго з вагону бачу махання прощальне хусток, шапок. Тим часом в купе сам. Мислі повертаються до своїх саперів. Рано буду в Києві. Спать не хочеться, стараюсь передумать Андрієві слова, непокоючі, болючі, не зовсім зрозумілі.
І приходе певне порівняння. По противній стороні бачив поляків. Хоть в моїм понятті це військо не показало тих прикмет, про які читав в "Огнем і мечем", "Потопі" Сенкевича, одначе було військом польським національним.
Вище наше командування урочисто ствердженим підписом Вождя Збройних Сил, великого князя Миколая Миколайовича зобов'язанням прирекло відбудову Польської самостійної держави.
В нашій армії поляків було немало. Серед них — командири корпусів, дивізій, полків, з великими нагородами.
Замітний був патріотизм, національна свідомість, починаючи од рядового, кінчаючи генералом. Ми цього не мали.
Українці становили переважаючий процент в кадрі унтер-офіцерській, в масі кінноти і гвардії.
Виділялись дисциплінованістю, почуттям обов'язку. Національна свідомість слаба, приглушена 250-літнім гнітом московських царів, ступневого нищення об'явів культурно-народного почуття і свідомості, особливо од часів Петра І до остатніх днів. Тепер же заборонено і затиснено петлю над початком відродження, викликаного революцією 1905–1906 років.
В цім керунку не видно ніякого найменшого проблиску. А ходять чутки про повстання в армії польських національних частин! Того у нас і в думці немає. Треба глибше, пильніше прислухуватись, придивляться, шукать відповідь на повстаючі питання.
Роздивляться за своїм містом в перспективі подій, на Андрієву думку, недалеких.
В Києві набув чорну легку замшеву куртку на дрібнім хутеркові. Для саперів — повну валізу папіросів і тютюну.
З дому везу з 30 кг переважно ковбас, шинки, печива та солідну сулію пахучої міцної наливки.
З Києва до Маневичів вертаюсь етаповим потягом. З одпуска вертаються на фронт солдати і офіцери.
В купе на чотирьох їде нас десяток з різних частин. Як в припадковим знайомстві, початкові розмови уривані, потроху розширюються. Каждий має що розказать з особистих переживань в минулих боях, з вражень про одпуск.
Головне питання — "Коли кінець війни?" — викликає друге: "Як буде після війни?" Висновок загальний: "Як є тепер — не може зостатись".
До розмов не мішаюсь, слухаю, що говориться, уважно. Загальна думка, що "війну треба кончить найскоріше".
Було переконання, що при теперішнім стані армія сильніша, ніж була ще недавно. Наступ треба провести на всіх фронтах одноразово. Котрийсь оповідав про страшливі наслідки труючих газів, особливо де не було добрих масок.
Другий кинув знехіття: "Якби Миколай Миколайович зоставався Верховним Головнокомандуючим, давно розігнав би всяку нечисть, що вертиться коло царя. Не тільки Південно-Західний, а всі фронти ударили б разом. Були б ми тепер на Бугові, а може, і на Віслі, а не топились та плісніли в поліських болотах!" Хтось ще додав: "Гострий він, та на війні розуміється, — повний генерал, має вигляд! Цар — тільки полковник, може, людина хороша, так цариця німкеня. Вертяться там німці, а відомо, що жінка може?"