Ходіння по муках
- Автор: Толстой Олексій Миколайович
- Год: 1972
- Язык: украинский
- Год: "Дніпро"
- Жанр: Военная проза
Электронная книга - «Ходіння по муках». Краткое содержание книги:
Іван Ілліч вийшов на вокзальний під’їзд і не міг — засміявся: кроків за п’ятдесят на майдані стояв довгий ряд візників. Махаючи з козел рукавицями, вони кричали:
— Я подаю! Я подаю! Я подаю!
— Ваше здоров’я, от на вороній!
— От, на баскому, на дудках!
Коні, стримувані віжками, тупотіли, хропли, вищали. Крик стояв на всьому майдані. Здавалося, ще трохи і весь ряд візників налетить на вокзал.
Іван Ілліч виліз на дуже високу прольотку в вузьким сидінням; нахабний красивий лихач з ласкавою поблажливістю спитав у нього адресу і для шику, сидячи боком і тримаючи в лівій руці опущені віжки, пустив рисака, — дуті шини застрибали по булижнику.
— З війни, ваше здоров’я?
3 полону втік.
— Та невже? Ну, як у них? Кажуть — їсти нема чого. Ей, стережись, бабусю. Національний герой… Багато втікають звідти. Ломовий, стережись… От мугир!.. Івана Трифоновича не знаєте?
— Якого?
— З Розгуляя, сукном торгує!.. Вчора возив його, плаче. От історія!.. Нажився на поставках, грошей дівати нікуди, а жінка його взяла та з полячком позавчора і втекла. Наші візники всю Москву оповістили про пригоду. Йому ж, Іванові Трифоновичу, тепер хоч на вулицю не виходь… От тобі й накрав…
— Голубчику, швидше, будь ласка, — промовив Іван Ілліч, хоч баский високий жеребець, як вітер, летів по провулку, задираючи від поганої звички злу морду.
— Приїхали, ваше здоров’я. Другий під’їзд. Тпру, Вася!..
Іван Ілліч швидко, з трепетом, глянув на шість вікон білого особняка, де спокійно й чисто висіли мереживні штори, і зіскочив коло під’їзду. Двері були старі, різьблені, з лев’ячою головою, і дзвінок не електричний, а звичайний. Кілька секунд Іван Ілліч постояв, не маючи сили підняти руку до дзвінка, серце билося рідко й боляче. «Власне кажучи, нічого ще не відомо, — може, вдома нікого нема, може, і не приймуть», — подумав він і потягнув мідну ручку. В глибині дзенькнув дзвінок. «Звичайно, нікого вдома нема». І зараз же почулися швидкі жіночі кроки. Іван Ілліч розгублено оглянувся, — весела пика візника підморгувала. Потім брязнув ланцюжок, двері відчинились, і висунулось рябеньке обличчя покоївки.
— Тут проживає Дарія Дмитрівна Булавіна? — кашлянувши, промовив Телєгін.
— Вдома, вдома, будь ласка, — ласкаво, співучим голосом відповіла рябенька дівчина, — бариня й баришня вдома.
Іван Ілліч, як уві сні, пройшов через сіни-галерейку з скляною стіною, де стояли корзини і пахло шубами. Покоївка відчинила праворуч другі двері, оббиті чорною клейонкою, — в напівтемній маленькій прихожій висіли жіночі пальта, перед дзеркалом лежали рукавички, косинка з червоним хрестом і пухова хустка. Знайомий, ледве помітний запах незвичайних духів точився від усіх цих невинних речей.
Покоївка, не спитавши ймення гостя, пішла доповідати. Іван Ілліч торкнувся пальцями пухової хустки і раптом відчув, що зв’язку нема між цим чистим, чарівним життям і ним, що виліз із кривавої каші. «Баришня, до вас прийшли», — почув він в глибині кімнат голос покоївки. Іван Ілліч заплющив очі, — зараз розітнеться грім небесний, — і, затремтівши з ніг до голови, почув голос швидкий і ясний:
— До мене? Хто?
По кімнатах залунали кроки. Вони летіли з безодні двох років дожидання. В дверях прихожої з світла вікон з’явилась Даша. Легке волосся її золотилось. Вона здавалась вищою на зріст і тоншою. На ній була плетена кофточка і синя спідниця.
— Ви до мене?
Даша запнулась, її обличчя задрижало, брови злетіли вгору, рот розтулився, але зараз же тінь раптового переляку зійшла з лиця, і очі засвітились здивуванням і радістю.
— Це ви? — ледве чутно промовила вона, закинувши лікоть, рвучко обхопила шию Івана Ілліча і ніжно-тремтячими губами поцілувала його. Потім відхилилась:
— Іване Іллічу, ідіть сюди, — і Даша побігла в вітальню, сіла в крісло і, пригнувшись до колін, закрила обличчя руками. — Ну, дурна я, дурна, звичайно… — прошепотіла вона, з усієї сили витираючи очі. Іван Ілліч стояв перед нею. Раптом Даша, вхопившись за ручки крісла, підвела голову: — Іване Іллічу, ви втекли?