Ходіння по муках
- Автор: Толстой Олексій Миколайович
- Год: 1972
- Язык: украинский
- Год: "Дніпро"
- Жанр: Военная проза
Электронная книга - «Ходіння по муках». Краткое содержание книги:
Дідок склав руки на животі, заплющив очі і, строго поблискуючи окулярами, погойдувався в кутку сірої койки. Іван Ілліч вийшов з купе і став у проході коло вікна, майже торкаючись шибки лицем.
Крізь щілину проникало свіже, гостре повітря. За вікном, у темряві, летіли, перехрещувались, припадали до землі вогненні лінії. Проносилась іноді сіра хмара диму. Постукували слухняно колеса вагонів. Ось завив протяжно паровоз, завертаючи, освітив вогнем з топки чорні конуси ялин, — вони виступили з темряви і зникли. Простукала стрілка, м’яко гойднувся вагон, мигнув зелений щиток ліхтаря, і знову вогненним дощем промчали вздовж вікна довгі лінії.
Дивлячись на них, Іван Ілліч з раптовою потрясаючою радістю відчув на всю силу все, що сталося з ним за ці п’ять днів. Якби він міг розказати кому-небудь це своє почуття, — його б вважали божевільним. Але для нього не було в цьому нічого ні дивного, ні безумного: все надзвичайно ясно.
Він відчував: у нічній темряві живуть, мучаться, вмирають мільйони мільйонів людей. Але вони живі лише умовно, і все, що відбувається на землі, — умовне, майже уявне. Настільки майже уявне, що, коли б він, Іван Ілліч, зробив ще одне зусилля, все змінилося б, стало б іншим. І от серед цього уявного існує жива серцевина: це його, Івана Ілліча, постать, що нахилилася до вікна. Це — улюблена істота. Вона вийшла з світу тіней і в огненному дощі мчить над темним світом.
Це незвичайне почуття любові до себе тривало кілька секунд. Він зайшов у купе, виліз на верхню койку, подивився, роздягаючись, на свої великі руки і перший раз в житті подумав, що вони гарні. Він закинув їх за голову, заплющив очі і зараз же побачив Дашу. Вона схвильовано, закохано дивилась йому в очі. (Це було сьогодні, в їдальні. Даша загортала пиріжки. Іван Ілліч, обійшовши стіл, підійшов до неї і поцілував її в тепле плече, вона швидко обернулась, він спитав: «Дашо, ви будете моєю дружиною?» Вона тільки глянула).
Зараз, на койці, бачачи Дашине лице і не вдовольняючий цим видінням, Іван Ілліч, також перший раз у житті, відчув глибочезну радість, захват від того, що Даша любить його, — того, у кого великі й гарні руки.
Приїхавши в Петербург, Іван Ілліч того ж дня з’явився на Балтійський завод і був зарахований у майстерні на нічну зміну.
На заводі багато що змінилося за ці три роки: робітників збільшилось утроє, частина була молодих, частина — переведені з Уралу або з західних міст, частину взято з діючої армії. Робітники читали газети, лаяли війну, царя, царицю, Распутіна і генералів, були злі і всі певні, що після війни «вдарить революція».
Особливо злі були всі на те, що в міських пекарнях до хліба почали домішувати потеруху, і на те, що на базарах по кілька днів іноді не бувало м’яса, а як бувало — то смердюче; картоплю привозили мерзлу, цукор — з гряззю, і до того ж — продукти всі подорожчали, а крамарі, скоробагатьки і спекулянти, які нажилися на поставках, платили в цей час по п’ятдесят карбованців за коробку цукерок, по сотні за пляшку шампанського і слухати не хотіли, щоб замирятися з німцем.
Іван Ілліч одержав на влаштування особистих справ триденну відпустку і весь цей час бігав по місту, шукаючи квартиру. Він передивився десятки будинків, — йому ніщо не подобалось. Але в останній день він знайшов саме те, що уявлялось йому тоді в вагоні: п’ять невеликих кімнат з чисто вимитими вікнами на захід. Квартира ця, в кінці Кам’яноострівського, була дорогувата для Івана Ілліча, але він її зараз же найняв і написав про це Даші.
На четверту ніч він поїхав на завод. На чорному від вугільної грязі дворі світились на високих стовпах ліхтарі. Дим з труб вогкістю і вітром збивало до землі, жовтуватим і задушливим чадом було насичене повітря. Крізь напівкруглі величезні й запорошені вікна заводських корпусів було видно, як крутились незліченні шківи й паси трансмісій, рухались чавунні станини верстатів, свердлячи, стружачи, обточуючи сталь і бронзу. Крутились вертикальні диски штампувальних машин. Угорі бігали, злітали в темряву каретки підіймальних кранів. Рожевим і білим світлом палахкотіли горна. Потрясаючи землю ударами, ходила гігантська хрестовина парового молота. З низьких труб виривались у темряву сірого неба стовпи полум’я. Людські постаті рухались серед цього скреготу, гуркоту верстатів…
Іван Ілліч увійшов у майстерню, де працювали преси, формуючи шрапнельні стакани. Інженер Струков, давній знайомий, повів його по майстерні, пояснюючи деякі невідомі Телєгіну особливості роботи. Потім увійшов з ним у дощану конторку в кутку майстерні, де показав книги, відомості, передав ключі і, надягаючи пальто, сказав: