Етюди про звичаї
- Автор: де Бальзак Оноре
- Год: 2006
- Язык: украинский
- Год: "Фоліо"
- ISBN: 966-03-3705-1
- Переводчик: Ірина Сидоренко
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Етюди про звичаї». Краткое содержание книги:
Читачі мають щасливу нагоду ознайомитись з найвідомішими творами геніального французького письменника XIX ст., який був не тільки тонким психологом, незрівняним побутоописувачем, але й одним з найоригінальніших мислителів своєї доби.
— Пробачте, мені треба було написати кілька слів, але тепер я до ваших послуг.
Вона не знала, що говорить, бо думала про інше: «Він хоче одружитися з мадмуазель де Рошфід. Але хіба він вільний? Сьогодні ж увечері заручини буде розірвано, або я… Так! Завтра вже про це не буде й мови».
— Кузино… — почав був Ежен.
— Що?! — спитала віконтеса, так гордовито глянувши на студента, що той похолов.
Ежен зрозумів це «що». За останні три години він багато чого навчився і став обережний.
— Пані, — знову почав Ежен, почервонівши. Він завагався, але вів далі: — Даруйте, прошу вас; мені так бракує протекції, що краплинка вашого родинного почуття, їй-право, не завадила б.
Пані де Босеан сумно усміхнулася: вона відчувала, як поблизу неї гуркотять громи неминучої бурі.
— Коли б ви знали, в якому становищі моя сім'я, — провадив Ежен, — то охоче зіграли б роль одної з тих казкових фей, які так ласкаво усували перешкоди на шляху своїх хрещеників.
— Ну, гаразд, кузене, — сказала вона, сміючись, — чим же я можу вам допомогти?
— Я й сам не знаю. Мати вас хоч дуже далекою родичкою — це вже щастя. Ви збентежили мене, я вже забув, що хотів сказати. Ви єдина людина, яку я знаю в Парижі. О, я хотів просити вашої поради, просити прийняти мене, як бідолашну дитину, що прагне схопитися за вашу спідницю і готова умерти заради вас.
— А ви могли б убити кого-небудь заради мене?
— Хоч двох.
— Дитина! Так, ви дитина, — сказала вона, стримуючи сльози. — Ви, певно, могли б щиро кохати!
— О так! — вигукнув Ежен, кивнувши головою.
Студент дуже зацікавив віконтесу своєю палкою відповіддю. Південцеві вперше всміхнувся успіх. Між блакитним будуаром пані де Ресто і рожевою вітальнею пані де Босеан він пройшов повний курс того «паризького права», про яке не говорять, хоч воно й становить собою вищу громадську юриспруденцію і, добре вивчене й застосоване на практиці, відкриває шлях до всього.
— Ах, пригадав! — сказав Ежен. — Я познайомився у вас на балу з пані де Ресто. І сьогодні вранці був у неї.
— Ви, певно, дуже їй заважали, — всміхаючись, мовила пані де Босеан.
— Так, я настільки недосвідчений, що підбурю проти себе весь світ, якщо ви відмовитесь мені допомогти. В Парижі, мабуть, дуже важко зустріти гарну, молоду, багату, елегантну жінку, яка була б не зайнята, а мені потрібна така, в якої я міг би навчитися того, чого ви, жінки, так чудово вмієте навчати: життя. Я, здається, скрізь наражатимусь на якого-небудь пана де Трая. Отож я й прийшов до вас просити, щоб ви дали мені ключа до одної загадки і сказали, в чому саме полягало безглуздя, якого я щойно допустився. Я заговорив про одного старого…
— Герцогиня де Ланже, — доповів Жак, перебиваючи студента, що не стримав жесту досади.
— Якщо ви хочете домогтися успіху, — тихенько сказала йому віконтеса, — насамперед не будьте такий наївний… А! Добрий день, люба, — голосно привіталася вона, підводячись і йдучи назустріч герцогині; віконтеса потиснула їй руку так щиро й ласкаво, наче то була її сестра; герцогиня відповіла їй з найсердечнішою ніжністю.
«Ось дві щирі подруги, — подумав Растіньяк, — тепер у мене будуть дві прихильниці; в обох дам, очевидно, однакові смаки, і друга, напевне, теж допоможе мені».
— Якому щасливому випадкові я повинна дякувати, що бачу вас, люба Антуанетто? — спитала пані де Босеан.
— Я побачила, як пан д'Ажуда-Пінту входив до Рошфідів, і подумала, що ви, певно, самі.
Пані де Босеан не закусила губи, не почервоніла, погляд її не змінився; її чоло немов прояснилося, коли герцогиня промовляла ці фатальні слова.
— Якби я знала, що ви зайняті… — додала герцогиня, повертаючись до Ежена.
— Це мій кузен, пан Ежен де Растіньяк, — сказала віконтеса. — Що нового чути про генерала Монріво? — спитала вона. — Серізі казала мені вчора, що його вже давненько не видно в товаристві, — чи був він у вас сьогодні?
Герцогиня відчула в серці вістря цього запитання; ходили чутки, що генерал Манріво, якого вона шалено кохала, покинув її.
— Він учора був у Єлісейському палаці, — відповіла герцогиня, зашарівшись.
— В службових справах! — сказала пані де Босеан.
— Кларо, — вела далі герцогиня, сердито блискаючи очима, — ви, звісно, знаєте, що завтра оголосять про заручини пана д'Ажуда-Пінту і мадмуазель де Рошфід.
Удар був занадто сильний, віконтеса зблідла, але відповіла сміючись:
— Певно, це одна з тих пліток, якими тішаться дурні. Навіщо маркізові д'Ажуда дарувати Рошфідам одне з найкращих імен Португалії? Рошфіди — новоспечені дворяни.