Етюди про звичаї
- Автор: де Бальзак Оноре
- Год: 2006
- Язык: украинский
- Год: "Фоліо"
- ISBN: 966-03-3705-1
- Переводчик: Ірина Сидоренко
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Етюди про звичаї». Краткое содержание книги:
Читачі мають щасливу нагоду ознайомитись з найвідомішими творами геніального французького письменника XIX ст., який був не тільки тонким психологом, незрівняним побутоописувачем, але й одним з найоригінальніших мислителів своєї доби.
— До побачення! — сказав португалець, поспішаючи до дверей, коли Ежен увійшов до маленької, в сірих і рожевих тонах вітальні, де пишнота обстави здавалася просто витонченістю.
— Але до вечора? — спитала пані де Босеан, повернувши голову і не відриваючи очей від маркіза. — Хіба ви не поїдете з нами до Буфонів?
— Сьогодні не можу! — відповів він, беручись за ручку дверей.
Пані де Босеан підвелась і підкликала його до себе, не звертаючи ніякісінької уваги на Ежена, що стояв, засліплений блиском дивовижної розкоші, і готовий був повірити в реальність арабських казок, не знаючи, куди подітись у присутності цієї жінки, що не помічала його.
Віконтеса підняла вказівного пальчика і граційним жестом показала маркізові на місце коло себе. В цьому жесті було стільки деспотизму палкої пристрасті, що маркіз випустив дверну ручку і підійшов. Ежен глянув на нього із заздрістю.
«Ось, — подумав він, — власник двомісної карети. Виходить, щоб заслужити погляд парижанки, треба мати баских коней, лівреї і купу золота».
Демон розкошів стиснув йому серце, гарячка наживи опанувала його, від жадоби золота пересохло в горлі. Він діставав сто тридцять франків на три місяці. Його батько, мати, брати, сестри й тітка всі разом не витрачали і двохсот франків на місяць. Швидко порівнявши своє теперішнє становище з тією метою, якої хотів досягти, він остаточно розгубився.
— Чому ж це ви не можете їхати до Італійців? — спитала з усмішкою віконтеса.
— Справи! Я обідаю в англійського посла.
— Приїдете після обіду.
Коли людина обманює, вона неминуче змушена брехати далі й далі. Маркіз д'Ажуда мовив усміхаючись:
— Ви цього вимагаєте?
— Так!
— Оце я й хотів почути, — відповів він, кинувши на неї такий ніжний погляд, що заспокоїв би всяку іншу жінку. Він поцілував віконтесі руку і вийшов.
Ежен пригладив рукою волосся і вже зігнувся в поклоні, бо думав, що пані де Босеан звернеться тепер до нього; але вона раптом схопилася з місця, кинулась на галерею, підбігла до вікна і стала дивитись, як д'Ажуда сідає в карету. Настороживши слух, вона почула, як виїзний лакей переказав кучерові:
— До пана де Рошфіда.
Ці слова і поквапливість, з якою д'Ажуда сідав у карету, наче громом вразили жінку, що знову пройнялася страшною підозрою. Вищий світ не знає іншого прояву найжахливіших катастроф. Віконтеса пішла у спальню, сіла за стіл, узяла гарненький аркушик паперу й написала:
«Якщо ви обідаєте в Рошфідів, а не в англійському посольстві, то повинні дати мені пояснення. Чекаю».
Поправивши кілька літер, викривлених її конвульсивно тремтячою рукою, вона поставила в кінці записки «К», що означало «Клара Бургундська», і подзвонила.
— Жаку, — сказала вона камердинерові, який негайно з'явився, — о пів на восьму підіть до пана де Рошфіда і спитайте маркіза д'Ажуда. Якщо маркіз там, передайте йому цю записку; відповіді не треба. Коли ж його там не буде, ви повернетесь і віддасте листа мені.
— Ваша вельможність, на вас чекають у вітальні.
— Ах, правда! — сказала вона, відчиняючи двері.
Ежен уже почав відчувати себе ні в сих ні в тих, аж нарешті почув слова віконтеси, сказані так схвильовано, що в нього защеміло серце: