Етюди про звичаї
- Автор: де Бальзак Оноре
- Год: 2006
- Язык: украинский
- Год: "Фоліо"
- ISBN: 966-03-3705-1
- Переводчик: Ірина Сидоренко
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Етюди про звичаї». Краткое содержание книги:
Читачі мають щасливу нагоду ознайомитись з найвідомішими творами геніального французького письменника XIX ст., який був не тільки тонким психологом, незрівняним побутоописувачем, але й одним з найоригінальніших мислителів своєї доби.
Приїхавши на вулицю Святої Женев'єви, він швиденько піднявся до себе в кімнату, виніс візникові десять франків і ввійшов у мерзотну їдальню, де всі пансіонери зібралися за столом, немов худоба до ясел. Видовище цієї злиденної кімнати справило на нього гнітюче враження. Занадто різкий був перехід, занадто разючий контраст, щоб не збудити в ньому пориву честолюбства. З одного боку — свіжі й чарівні образи найвитонченішого світського життя, молоді, жваві постаті, оточені всіма дивами мистецтва й розкошів, одухотворені, сповнені поезії обличчя. З другого — похмурі картини в брудних рамах, обличчя, де від пристрастей лишилися тільки шнурочки й механізми, що колись рухали ними. Він пригадав поради, висловлені пані де Босеан у гніві покинутої жінки, її спокусливі пропозиції, і видовище злиднів підсилило їх. Растіньяк вирішив робити два паралельні підкопи, щоб домогтися багатства: спиратись і на кохання, і на науку, стати вченим — доктором права і світською людиною. Він був ще дуже наївний. Ці лінії — асимптоти, що ніколи не перехрещуються.
— Ви щось дуже похмурі, пане маркізе, — сказав Вотрен, кинувши на нього погляд, яким ця людина, здавалося, проникала в найпотаємніші схованки душі.
— Я не маю бажання слухати жарти тих, хто називає мене паном маркізом, — відповів Ежен. — Щоб бути в Парижі справді маркізом, треба мати сто тисяч річного прибутку, а той, хто живе в «Домі Воке», аж ніяк не є улюбленцем фортуни.
Вотрен глянув на Растіньяка з батьківським і водночас зневажливим виразом, ніби кажучи: «Хлопчисько! Та я б тебе враз проковтнув». Потім відповів:
— Ви, мабуть, через те в поганому настрої, що не мали успіху в прекрасної графині де Ресто?
— Вона звеліла не приймати мене, бо я сказав їй, що батько її обідає за нашим столом, — вигукнув Растіньяк.
Усі столовники перезирнулися. Батько Горіо опустив очі і відвернувся, щоб їх витерти.
— Ви запорошили мені око тютюном, — сказав він сусідові.
— Хто ображатиме батька Горіо, той відтепер матиме справу зі мною, — відповів Ежен, дивлячись на сусіда колишнього вермішельника. — Він вартий більше, ніж ми всі разом. Про дам я не кажу, — мовив він, обернувшись до мадмуазель Тайфер.
Це поклало край усім балачкам: Ежен говорив з таким виразом, що всі замовкли. Тільки Вотрен зухвало зауважив:
— Перш ніж брати батька Горіо під свою оборону і ставати його відповідальним видавцем, треба навчитися тримати в руці шпагу й добре стріляти з пістолета.
— Так я й зроблю, — сказав Ежен.
— То ви сьогодні починаєте війну?
— Можливо, — відповів Растіньяк. — Але я не зобов'язаний звітувати в своїх справах ні перед ким, бо й сам не стараюся довідатись, якими справами займаються інші люди вночі.
Вотрен глянув на Растіньяка спідлоба.
— Любий хлопче, коли хочеш, щоб тебе не дурили маріонетки, треба ввійти в балаган, а не підглядати крізь щілини. Годі, — додав він, побачивши, що Ежен от-от скипить. — Ми з вами ще побалакаємо, якщо бажатимете.
Настрій у всіх став похмурий і гнітючий. Батько Горіо, приголомшений фразою, кинутою студентом, навіть не зрозумів, що ставлення до нього всіх присутніх змінилося на його користь і що юнак, який міг покласти край знущанням, узяв його під свою оборону.
— Виходить, — спитала пошепки пані Воке, — пан Горіо — батько графині?
— І баронеси, — відповів Растіньяк.
— Тільки це йому й лишається, — сказав Б'яншон Еженові, — я помацав йому голову: на ній одна-єдина гуля — гуля батьківська. Це — вічний батько.