Етюди про звичаї

— Пані, — сказав він, — вам треба поговорити з паном де Ресто, дозвольте мені відкланятися і…

— Хоч коли б ви прийшли, — квапливо мовила графиня, жестом затримуючи Ежена, — будьте певні, що ви зробите приємність і мені, й панові де Ресто.

Ежен низько вклонився подружжю і вийшов у супроводі графа де Ресто, який провів його, незважаючи на протести, аж до передпокою.

— Хоч коли б з'явився цей пан, — сказав граф Морісові, — ні пані, ні мене нема вдома.

Вийшовши на ґанок, Ежен помітив, що йде дощ.

«Ну, — подумав він, — я щойно вчинив якусь дурницю, хоч і не розумію ні причини її, ні наслідків, та ще й на додачу зіпсую фрак і капелюх. Сидів би краще в куточку й зубрив свою юриспруденцію, та думав тільки про те, щоб стати вправним суддівським чиновником. Ні, не про мене вищий світ! Адже для того, щоб пристойно там обертатися, потрібні кабріолети, блискучі чоботи, всякі дрібнички, золоті ланцюжки, вранці — білі замшеві рукавички по шість франків пара, а ввечері неодмінно жовті. Ех ти, старий хитрюго, батьку Горіо!»

Коли Ежен вийшов на вулицю, кучер якоїсь карети, що, мабуть, одвіз молодих і хотів ще підробити потай від свого хазяїна, махнув йому рукою, побачивши, що він у фраку, в білому жилеті, жовтих рукавичках і блискучих чоботах, але без парасольки. Ежена охопила глуха лють, яка штовхає юнака глибше й глибше в прірву, куди він уже падає, ніби сподіваючись знайти там вихід. Він кивнув головою на знак згоди і сів у карету, де кілька опалих пелюсток флердоранжу та обривки канителі свідчили про те, що тут недавно сиділи молодята.

— Куди накажете? — спитав візник, уже скинувши білі рукавички.

«Хай йому чорт! — подумав Ежен, — Якщо вже я уплутався, то треба хоча б чогось домогтися».

— До палацу де Босеанів.

— До котрого? — спитав візник.

Несподіване запитання збентежило Ежена. Новоспечений денді не знав, що в Парижі є два палаци де Босеанів, він навіть не підозрював, що у нього стільки родичів, які про нього й не снили.

— До віконта де Босеана, що по вулиці…

— Гренель, — підхопив візник, кивнувши головою. — Бачите, є ще інший палац — графа й маркіза де Босеанів на вулиці Сен-Домінік, — додав він, піднімаючи підніжку.

— Знаю, — сухо відповів Ежен.

«Сьогодні з мене, здається, всі глузують, — подумав він, кидаючи капелюх на переднє сидіння. — Ця прогулянка дорого мені коштуватиме. Та принаймні я зроблю візит своїй так званій кузині справді по-аристократичному. Старий негідник Горіо коштує мені вже щонайменше десять франків. Слово честі, розкажу пані де Босеан про свою пригоду, — може, вона посміється. Вона, певно, знає таємницю злочинного зв'язку отого старого безхвостого щура з красунею де Ресто. Краще вже запобігти ласки в моєї кузини, ніж марно домагатися прихильності цієї розпусної жінки, яка, очевидно, ще й коштує дуже дорого. Коли саме ім'я прекрасної віконтеси має таку силу, то яку ж вагу повинна мати у світі вона сама? Спробуємо сягнути найвищого. Коли атакуєш що-небудь на небі, треба цілити в Бога!»