Грішниці. Сфінкс
- Автор: де Карріон Мігель
- Год: 1966
- Язык: украинский
- Год: Дніпро
- Переводчик: Михайло Литвинець
- Жанр: Исторические любовные романы
Электронная книга - «Грішниці. Сфінкс». Краткое содержание книги:
Мало сказати, що «Грішниці» — вершина творчості визначного романіста і неабиякий набуток кубинської прози. Це справедливо, але далеко не все. Адже нічим не можна зміряти глибінь горя і страждання, що їх Мігель де Карріон підняв цим романом із моря біди, яке залило весь острів Кубу. Крізь пекучі гіркі сльози письменник дивився на муки народу, але ті сльози не завадили йому побачити новий день. Сторінки «Грішниць» настільки сповнені людського горя, що їх аж важко читати. Автор пером реаліста змалював жахливе життя Гавани кінця ІXX і початку XX століття, коли північноамериканські капіталісти після поразки Іспанії проникли на Кубу, несучи народові кабалу, страждання, злигодні та розпусту.
Чоловік не кинувся за нею. Тільки подивився глузливо і знизав плечима.
— Гаразд, моя люба. Не хочеш — твоє діло. Але ж ти знаєш, що я такий самий мужчина, як і всі.
І, махнувши на прощання рукою, вийшов. Амаді стиснулося серце: «Знає…»
Здавалося, вона мала б радіти з цього здогаду: нехай нарешті Хакоб розлютиться, нехай її спостигне кара — то була б спокута, жертва, що звільнила б її від докорів сумління. Однак вона розуміла, що її шиї не торкнуться мстиві пальці Отелло і що її любовна історія розвивається страшенно банально. Отож воліла не вдаватися до обману і сміливо зустріти біду, хоч яка б вона була.
Але Амада ще вагалась. Не знати чому, їй навіть здавалося, що Діонісіо радів би, коли б вона завела полюбовника. То був байдужий цинік, і думка про жінчину невірність могла його тільки потішити. Наївну, сентиментальну Амаду, котра відокремилась від життя у своєму вузенькому світі, така поведінка дивувала. Навіщо вона має переконувати чоловіка у своїй безневинності? Адже вона не збирається його зрадити. Ні, тут криється щось брудне й нечесне!.. Всі ці роздуми хвилювали й мучили її.
Так тривало кілька днів, коли раптом, завдяки звичайнісінькій випадковості, Амада довідалася про все.
Якось увечері вона сиділа в саду на своїй улюбленій лавочці між густолистими деревами, недалеко від дзюркотливого струмка. Від маленького водоспаду віяло свіжістю, навколо буяла зелень. Відклавши книжку, Амада з цікавістю спостерігала метушливих мурашок, що безнастанно снували по грубезній трухлявій колоді, потім поринула у мрії. Раптом тишу порушив якийсь шелест. Амада злякано обернулась і побачила старого кучера Хосе, якого Хоакіна нещодавно звільнила.
— Добрий вечір, сеньйоро Амадо! Хвалити бога, нарешті я вас побачив!
Амада щиро зраділа. Вона приязно ставилась до цього слуги, котрого знала з дитинства: ще коли була зовсім маленька, він не раз підносив її на руках, коли їй хотілося погладити коня по шиї.
— О Хосе! Ти мене налякав. Так несподівано з'явився… Як ти пройшов?
— У хвіртку! — лукаво посміхнувся він, показуючи на високу огорожу. — Ви знаєте, сеньйоро, мені заборонено…
Амада співчутливо подивилася на його сухе смугляве обличчя з обрідними бакенбардами. То було чесне й лагідне, хоч і трохи грубувате, обличчя.
— Ти погано зробив, Хосе. Могли помітити тебе і подумати б хтозна-що, — сказала вона з дружнім докором.
— Знаю, сеньйоро. Але я маю вам дещо сказати, бо не хочу, щоб з вами скоїлося щось погане. Уже три дні блукаю коло огорожі, все шукаю нагоди вас побачити… В цьому домі готується проти вас змова, сеньйоро Амадо. Через це мене й вигнали і виженуть усіх, хто може тій змові завадити. Хоакіна і священик, який ходить з нею, хочуть заволодіти вашими грішми і вони вас уб'ють, сеньйоро. Але вони хитрі і не вдадуться до кинджала чи отрути, бо це заведе їх у тюрму. Вони мають інший план.
Вражена Амада аж здригнулась, але спокійно відказала:
— Ти щось вигадуєш, мій добрий Хосе. Як вони можуть зробити таке, не вдаючись до злочину?
Бідолаха почухав потилицю. Не знав, як приступитися до найделікатнішої частини своєї розповіді, щоб не викликати в молодої сеньйори роздратування, а то й гніву… Але нарешті наважився.
— Сеньйора обіцяє не гніватись, коли я нагадаю дещо?.. Ну, дещо…
Амада кивнула головою, але погляд її був холодний, навіть неприязний.
— Так от, — сказав Хосе. — Вони готують змову проти вас, сеньйоро, і сеньйорито Марсіаля. Я підслухав на вулиці розмову священика з отією лисицею… Обоє дуже пронозливі, їх не легко впіймати!.. Намір у них такий: коли сеньйорито Марсіаль прийде і сеньйора вийде з дому, вони залишаться самі із старою сеньйорою, а вона ж сліпа…
Амада схопилася з місця й гордовито мовила:
— Годі, Хосе! Забороняю тобі плутати ім'я сеньйорито Марсіаля з моїм! І взагалі не маю часу слухати такі нісенітниці…
Бідолашний Хосе так засмутився, що Амаді стало жаль його, але продовжувати розмову вона не збиралася. Хосе тупцював на місці, зніяковіло бгаючи в руках кашкет.
— Сеньйора недобре робить, гніваючись на мене, — сказав він нарешті.— Я не хотів би надокучити сеньйорі, чи — крий мене боже! — образити… Але коли я сказав про сеньйорито Марсіаля, то тільки тому, що в них є план, і коли господь не допоможе… Але сеньйора образилась, то я й не говорив нічого, я тільки хотів порадити, щоб сеньйора була обережна, щоб… Пробачте, я такий… навіть не вмію висловити те, що хотів би сказати…
Намірився вже йти, але схвильована Амада затримала його поглядом. «Несправедливо проганяти того, хто з-поміж усіх єдиний виявив таку вірність…» — подумала вона. Не дивлячись на кучера, але вже іншим тоном сказала: