Грішниці. Сфінкс
- Автор: де Карріон Мігель
- Год: 1966
- Язык: украинский
- Год: Дніпро
- Переводчик: Михайло Литвинець
- Жанр: Исторические любовные романы
Электронная книга - «Грішниці. Сфінкс». Краткое содержание книги:
Мало сказати, що «Грішниці» — вершина творчості визначного романіста і неабиякий набуток кубинської прози. Це справедливо, але далеко не все. Адже нічим не можна зміряти глибінь горя і страждання, що їх Мігель де Карріон підняв цим романом із моря біди, яке залило весь острів Кубу. Крізь пекучі гіркі сльози письменник дивився на муки народу, але ті сльози не завадили йому побачити новий день. Сторінки «Грішниць» настільки сповнені людського горя, що їх аж важко читати. Автор пером реаліста змалював жахливе життя Гавани кінця ІXX і початку XX століття, коли північноамериканські капіталісти після поразки Іспанії проникли на Кубу, несучи народові кабалу, страждання, злигодні та розпусту.
— Я попереджала тебе, мамо, — ти ні про що мене не розпитуватимеш. Ця жінка дратує мене. Я вважаю, що вона лиха й лицемірна. Чому б нам не дати їй щедрий подарунок і не відпустити тихомирно?
Сеньйора Вільялоса примирливо погладила дочку по голові, проте рішуче відповіла:
— Це було б несправедливо, дочко моя. Отже, й не проси мене про таке.
Амада зусиллям волі опанувала себе. Як завжди, дбайливо поклала матір у ліжко, поцілувала її і мовила удавано спокійно:
— Гаразд, мамо. Може, ти й маєш рацію, а я все перебільшую. На добраніч!
Прикро вражена цією розмовою, вона вийшла з кімнати. Було очевидно, що підступна служниця вже підкорила собі слабку волю бідолашної сліпої. І Амада з гіркотою подумала, що коли б матері довелося вибирати між нею і Хоакіною, вона, безперечно, віддала б перевагу отій пронозі.
Того ж вечора Амада написала Марсіалеві, благаючи його перенести наступну зустріч на інший день. Це було у вівторок. Марсіаль прийшов у четвер, коли сеньйора Вільялоса ще не лягала спати. Амада тихо провела його повз неї. Сліпа щось бурмотіла собі в своєму кріслі. За чверть години закохані лишилися самі в бібліотеці. Марсіаль кинувся був до Амади, але вона жестом зупинила його. Розповіла про ключ, підкреслюючи, що таке трапляється уже вдруге. Та про диван знов-таки згадати не наважилась. Марсіаль, зрадівши, що хтось йому допомагає, не поділяв її побоювань і сказав, що такої нагоди проминати не слід. Його себелюбство здивувало і прикро вразило Амаду. Вони не розуміли одне одного: Амада прагнула ніжної, лагідної приязні, а Марсіаль, невдоволений з її зволікань, мучив її безумними проектами, звинувачував у холодності й байдужості.
Нарешті, щоб якнайдужче дошкулити бідолашній жінці, він заявив:
— Буде найкраще, коли ми, щоб розвіяти підозру, деякий час зовсім не зустрічатимемось…
Амада злякано закліпала очима.
— Ні! — вигукнула вона. — Я ні від кого не криюсь! Я не боюся Хоакіни. Однаково ніщо не примусить мене зневажити матір або чоловіка. Я живу за власним законом і не хочу наслідувати жінок, які брешуть і криються заради примарного щастя.
Марсіаль глузливо глянув на неї, запитуючи себе в думці: «Невже вона справді гадає, ніби нікого не обманює своєю поведінкою?» Тоді знизав плечима і слухав її далі.
— Нам нема чого змінювати наші звички. Ти приходиш, і я тебе приймаю, як приймала б при всіх. Двері відчинено, і будь-хто може зайти глянути, що ми робимо. А от зустрічатися в альтанці нам не слід.
— Я вважаю, що коли Хоакіна хоче нам допомогти… — спробував заперечити Марсіаль.
— Годі! — гордовито вигукнула вона. — Ми не повинні про це говорити.
Марсіаль пішов, анітрохи її не розрадивши. Всі її ілюзії і сподівання розвіялись. Вона знов написала Марсіалеві довгого листа, потім подерла на дрібні клаптики. Поринула в тугу і по краплині пила свою гіркоту і образу.
В ці дні Амаду втішало тільки одне: чоловік, захопившись політикою і громадською діяльністю, наче й не помічав її.
В іспано-американській країні, подібній до нашої, завжди можна знайти чудове поле діяльності для людей такого штибу. Діонісіо навіть не снідав і не обідав удома, а коли з'являвся ненадовго, був завжди знервований і заклопотаний. Він хотів здобути виборну посаду і робив, що міг, аби тільки в газетах писали про нього як про «знаменитого юристконсульта» і «молоду надію нашої батьківщини». Амада дякувала провидінню, яке штовхнуло його на цей шлях, і благала бога, щоб його ентузіазм ніколи не згаснув.
Хакоб, як і раніш, кепкував з її чорних, нічим не оздоблених суконь, з немодної зачіски, з довгих, по самі кісточки, нічних сорочок, що зовсім закривали шию. На щастя, тепер вона бачилася з Діонісіо так рідко і мало, що вони ледве встигали обмінятися квапливим привітанням та кількома банальними словами. Амада ніяк не могла зрозуміти — знає він чи ні…
Якось увечері після чергового побачення з Марсіалем, Амада причісувалася перед дзеркалом. Струсонула косами, щоб упали шпильки, і так замріялась у солодкій знемозі, що й не помітила, коли Діонісіо увійшов і зупинився неподалік. Темна мантія з кіс розсипалась по оголених плечах молодої жінки, відтіняючи білість шкіри, з-під корсета видніли тугі перса. Поринувши в задуму, Амада тихо всміхалася своєму відображенню.
— Чарівнице! Чи знаєш, яка ти гарна й приваблива?
Вона злякано обернулась і інстинктивно затулила руками груди. Побачивши хтивий блиск у чоловікових очах, аж змінилася на виду.
Хакоба розсмішив жінчин переляк. Він грубо схопив її в обійми, але Амада вислизнула з його рук і відбігла у протилежний куток.