Грішниці. Сфінкс

Кубинська революція, загартувавши в полум'ї боїв якісно нове мистецтво, відродила і класичну літературу, що за страшних часів тиранії була, по суті, вигнана з країни як перша помічниця революції. В середині XX століття тут великими тиражами перевидавалися твори письменників-класиків, і народ острова Свободи брав їхні книги на озброєння в боротьбі за майбутнє. І серед цих книг одне з чільних місць належить романам визначного майстра кубинської прози Мігеля де Карріона «Доброчесні» та «Грішниці».
Мало сказати, що «Грішниці» — вершина творчості визначного романіста і неабиякий набуток кубинської прози. Це справедливо, але далеко не все. Адже нічим не можна зміряти глибінь горя і страждання, що їх Мігель де Карріон підняв цим романом із моря біди, яке залило весь острів Кубу. Крізь пекучі гіркі сльози письменник дивився на муки народу, але ті сльози не завадили йому побачити новий день. Сторінки «Грішниць» настільки сповнені людського горя, що їх аж важко читати. Автор пером реаліста змалював жахливе життя Гавани кінця ІXX і початку XX століття, коли північноамериканські капіталісти після поразки Іспанії проникли на Кубу, несучи народові кабалу, страждання, злигодні та розпусту.