Там, де козам роги правлять

— Якщо постоїть така погода, то вже не довго їздити. Та воно й пора вже...

Тепер він не вигукував своє «гопля» і з полегкістю зітхнув, коли нарешті сани вибралися на берег.

— Едек, тобі пошта,— ще здалеку закричав Метек, махаючи листівкою. І тільки тоді помітив, у якому стані був його товариш.— Що з тобою? Ви перекинулись? На озері? Іди скоріше перевдягнись, мені б це вже не минути запалення легенів... А ви всі, наче коні...— додав він з ноткою жалю.

Ніколи ще Едек з такою насолодою не надівав сухої чистої білизни. Аж тепер, коли вже минуло збудження від тої нещасливої пригоди, він відчув, як по тілу пробігає дрож. Не помогла навіть гімнастика.

— Мати варить на кухні якесь м’ясиво. Зараз нагрієшся,— сказав Метек.— Але слухай, чого це ти так кинув ту листівку, навіть не глянув од кого? — Він тихенько засміявся.

Едек скоса зиркнув на нього. Яку ще витівку придумав Метек? Узяв стандартну листівку з видом ольштинської ратуші. Аж очима закліпав. То Віка прислала звичайне поздоровлення. Але водночас вона подавала і свою адресу в Ольштині. Хлопця залила якась тепла хвиля. Отже, дівчина пам’ятала його.

— Не дивися на мене спідлоба. Нам вона теж листівку прислала, тільки одну на всіх, розумієш? Хіба я не казав, що ви там крутите якісь фіглі-міглі? Ходімо, мати гукає.

На порозі появилась пані Гелена.

— Метек, тільки що твій роззява вибрався з соломи. Такий худющий, я ледве впізнала...

— Мовчун? — схопився збуджений хлопець.

Але матері вже не було. Щез і Метек. Едек запитливо подивився на Міхала, який поспіхом запихав у рот останні шматки їжі.

— Борсук! Ідеш?

У пляшці було ще на дні трохи горілки. Едек перехилив пляшку, видудлив усе, широко роззявивши рота, вдихнув повітря. А тоді побіг і сам.

Борсук сидів біля воріт стодоли, спиною до сонця, мружив налиті кров’ю очиці. Справді, він був худий, пишна шуба обвисла по боках. Метек гладив його, а він, меланхолійний, ніби заспаний, байдуже сприймав ті пестощі.

Едек уперше бачив такого звіра. Хлопцеві здалося, що він якийсь незграбний, мов кинутий на землю пом’ятий мішок. Одну лапу з величезними пазурами борсук висунув уперед. Шуба у нього була таки гарна, сірі плями впереміжку з білими й чорними латками, а по боках шерсть набирала кольору гнилого листя.

Мовчун поворухнув головою з білою смугою посередині, понюхав довгим, висунутим уперед рильцем. Так приплющив свої очиці, що зосталися тільки маленькі щілинки. Вайлувато похитуючись, почалапав у стодолу. Там знову сів, поглядаючи на Метека, ніби ждав чогось. Але Едек викликав у нього занепокоєння,— звір повернув у той бік голову, принюхався, блискаючи очима.

— Він же голодний. Тільки не сполохайте...

Метек згадав про свої обов’язки. Побіг, приніс двоє курячих яєць і кілька шматочків свіжого м’яса. Мовчун тихенько завуркотів, глянув на покладені перед ним ласощі, озирнувся на хлопців. Потім дуже швидко і вправно,— тільки мелькав рожевий язик,— упорався з яйцями. М’ясо вминав уже розважливіше, притримуючи його пазурами.