Герої (не)війни [Про мертвих, живих і ненароджених]

— Та ми їх щойно проїжджали. Буквально за двісті метрів у нас за спиною. Просто в селі.

Стає трохи не по собі, але обличчя військових незворушні.

На висоті вже наші позиції. Перезмінка. З бліндажа на сонце виходить невисокий чорноволосий чоловік у чорному спортивному вбранні. Позивний «Чайка», родом з Черкащини.

— Не по формі, — бурчить офіцер.

— А я зараз не на службі, — відбуркується «Чайка».

Спочатку він геть не хоче вовтузитися з журналістами. Але поволі захоплюється своєю місією. Показує осколки, які залишилися поруч із бліндажами, веде убік метрів за 50, щоб показати результати останнього «братнього» обстрілу. Воронки глибокі — у них можна залізти по груди.

— Протибліндажні снаряди. Кількадесят метрів убік, і, хто спав під землею, вже би і не прокинувся, — пояснює «Чайка».

У цей час у селі внизу якесь пожвавлення. Чорний дим.

— «Беха» сепарська загорілася, — сміються бійці.

«Беха» на тутешньому слензі — БМП. Загорілася вона з незрозумілих причин, але зі зрозумілих причин українських бійців ця пригода тішить. Передають один одному бінокль, сміються.

— А взагалі, — «Чайка» зітхає, — скучно, й... твою мать.

Він підводить нас до свого окопу і розгортає АГС.

— Хочете, шмальну? — він підморгує.

— Так там же село, — я показую на хати.

— У нього дальність 1700 метрів. Он туди дістане, — він показує на дальні будиночки. — Якраз де сепари сидять.

— А взагалі, — підтримує розмову інший боєць, — село дуже сепарське. Дві-три сім’ї нормальні, а решта…

— Ага, був випадок: іде жінка в шкіряному пальті, комісар ЧК просто. Ми з нею привіталися, а вона: «Так я же с вамі уже здаровалась вон там». І показує на той бік, де москалі стоять.

— Будеш переходити на контракт? — питає у «Чайки» «Псих».

— Нє, дякую. Я краще додому, до земельки. І так обдурять. От брат 14 місяців на передовій був, а записали тільки два. І що двох братів не мобілізують — це неправда. Так і запишіть. Спочатку брата забрали, а потім мене. Но він уже вдома, хвалити бога.