Книга дивних нових речей

— Дослухайтеся до вашого серцебиття, — сказав Пітер. — Відчуйте ледь помітне тремтіння у грудях, коли ваш організм функціонує чудесним чином. Це тремтіння таке тихе, таке слабке, що ми не надаємо йому значення, не цінуємо його. Ми, можливо, не завжди це усвідомлювали, день у день навіть не замислювалися про це, але ми поділяли цей світ разом із Артом Северином, і він поділяв його разом із нами. Тепер сонце знову зійшло, почався новий день, але Арт Северин змінився. І ми зібралися сьогодні тут, щоб сміливо зустріти цю зміну.

На похорон прийшло п’ятдесят дві людини. Пітер не був певен, який відсоток це становить від загальної кількості аміківців. Жінок було тільки шестеро, разом із Ґрейнджер; решта були чоловіки, через що Пітер замислився, чи це Северин не заслужив поваги серед жінок, з якими працював, чи ця пропорція просто відображає розподіл статей на базі. Усі були вдягнуті у свій звичний робочий одяг. Траурного чорного вбрання не було ні на кому.

Бі-Джи і Туска стояли в перших рядах. Поголеного Туску в його фірмових кросівках, просторій зеленій сорочці та камуфляжних штанах упізнати було майже неможливо. Натомість Бі-Джи, найдебелішого серед усіх присутніх, як завжди, годі було з кимось сплутати. Борідка його була підстрижена з міліметровою точністю. Біла футболка пристала до м’язистих грудей, наче фарба. Зі стегон звисали білі зім’яті шаровари, їхні холоші волочилися по землі, накриваючи начищені до блиску туфлі, які зовсім тут не личили. Руки Бі-Джи тримав складеними на грудях, а вираз його обличчя був спокійний і велично-поблажливий. А ось кількох людей у задніх рядах виверти вступної частини поминальної промови, схоже, дещо здивували і спантеличили.

— Артур Лоренс Северин помер молодим, — сказав Пітер, — але він прожив багато життів. Він народився у Бенді, штат Ореґон, сорок вісім років тому. Усиновлений Джимом і Пегґі Северин, справжніх своїх батьків він не знав. Названа родина подарувала йому щасливе і жваве дитинство. Джим лагодив і підтримував у належному стані наметові містечка, мисливські будиночки й військові застави. У десять років Арт уже вмів водити трактор, працювати з бензопилою, міг навіть уполювати оленя — мало кому в дитинстві дозволяють такі небезпечні заняття. Усе йшло до того, що він успадкує сімейну справу. Але тут його названі батьки розлучилися, і Арт почав уплутуватися в халепи. Свої юнацькі роки він провів, потрапляючи до дитячих виправних установ і виходячи з них на реабілітаційні програми. Коли він подорослішав достатньо для того, щоб сісти у в’язницю, то вже мав за собою довгий список порушень, серед яких вживання креку й керування автомобілем у стані алкогольного сп’яніння.

Обличчя присутніх пожвавилися. То на одному, то на іншому з’являвся зніяковілий вираз, вираз цікавості й занепокоєння. Голови нахилено, брови насуплено, губи міцно стулено. Прискорене дихання. Діти захопилися розповіддю.