Конан, варвар із Кімерії

Солдат мовчки сперся кінцем списа об землю під стіною і притулив вузьке лезо до свого живота нижче ребер. Повільно, флегматично наліг на нього всією вагою тіла так, що вістря прошило його наскрізь і вийшло між лопатками. Тіло зісковзнуло по спису і спокійно лягло долі, держак, що високо стримів з нього, був схожий на стовбур якогось страшного дерева.

Дівчина дивилася на все це з похмурим захопленням, поки Хемса не схопив її за плече і не повів за собою. Смолоскипи освітлювали вузький простір між стінами — внутрішньою й зовнішньою. Внутрішня була нижчою, із багатьма несиметрично розташованими дверима. Солдат-охоронець, що сторожував тут, повільно підійшов до відчиненої брами, відчуваючи себе в цілковитій безпеці і нічого не підозрюючи, коли з темряви перед ним з’явився Хемса з дівчиною. Втікати було надто пізно. Хемса не марнував часу на те, щоб загіпнотизувати жертву, та його супутниці й тепер здалося, що вона — свідок чаклунства. Стражник грізно замахнувся списом і вже відкрив було рот, аби закричати. Це скликало б сюди цілий загін стражників з вартівні, але Хемса лівою рукою відбив держак, як соломинку, убік, а його права рука описала коротку дугу, наче мимохідь діткнувшися до шиї солдата. Стражник звалився з переламаною шиєю на бруківку, навіть не скрикнувши.

Хемса більше не звертав на нього уваги. Підійшов до перших же дверей і притулив розкриту долоню до масивного бронзового замка. Двері з роздираючим слух тріском піддалися. Ідучи слідом за Хемсою, дівчина побачила, що по товстих, із тикового дерева, дверях пішли тріщини, бронзові засуви погнуто й вирвано з гнізд. Навіть сорок воїнів, котрі б’ють тисячофунтовим тараном, не змогли б завдати дверям більшої шкоди. Сп’янілий свободою, Хемса вигравав своєю чудесною силою, радіючи їй і тішачись, як молодий велетень із надміром темпераменту використовує силу своїх м’язів у ризикованих витівках.

Виламані двері вели до маленького дворику, освітленого смолоскипами. Навпроти дверей вони побачили товсті залізні стрижні ґрат. Помітили волохату руку і білки виблискуючих у темряві очей.

Хемса якусь мить стояв нерухомо, вдивляючись у пітьму, з якої відповідав йому погляд палаючих зіниць. Потім сунув руку за пазуху і висипав на бруківку жменю блискучого пилу. Спалахнув зелений вогонь, освітлюючи дворик. Спалах висвітив постаті сімох людей, що нерухомо стояли за ґратами, висвітивши кожну деталь їхнього поношеного гуральского одягу і орлині риси зарослих облич. Ніхто з них не озивався, проте в їхніх очах панував жах, волохатими руками вони міцно стискали стрижні ґрат.

Вогонь згас, але блиск залишився, — тремтливий блиск зеленої кулі, пульсуючої і тріпочучої на камінні біля ніг Хемси. В’язні не могли відвести від нього погляду. Куля поступово витягнулася, перетворилася на спіраль із яскравого зеленуватого диму, який вигинався та скручувався, як величезна змія, що напружує блискучі, хвилеподібні сплетіння. Ця стрічка раптом перетворилася на хмару, яка повільно рухалася бруківкою просто до клітки. В’язні дивилися на неї широко розкритими від жаху очима, тремтіння відчайдушно стиснутих на стрижнях пальців передавалося клітці. З розкритих губ горян не зринуло ані звуку. Зелена хмаринка доповзла до ґрат, закриваючи їх від очей дівчини. Як туман, проникла вона крізь стрижні й огорнула горян. З густих клубів пролунав здавлений стогін, ніби хтось занурювався під воду.