Людолови Том 1
- Автор: Тулуб Зінаїда Павлівна
- Год: 1980
- Язык: украинский
- Год: Таврія
- Жанр: Историческая проза
Электронная книга - «Людолови Том 1». Краткое содержание книги:
Майстри слухали тихо, уважно, іноді хитаючи головами.
— Добре каже батько, — шепотів де-не-де чийсь голос.
І знов заходила глибока тиша.
— Довго думав я, що робити, і бачу, що є в нас готовий зразок того, що нам треба. Це Віленське та Львівське братства. Тільки доведеться пристосувати їх до наших умов. Вони надто захоплюються церковними справами і забувають, що головне на світі — це козацькі права й воля. Ось чому закликаю я вас об'єднатися, поки не пізно. Всі цехи повинні злитися в єдиний цех цехів, у братство, і разом із козацтвом та — поспільством утворити непереможну єдину силу.
Майстри мовчали. Звільна обміркували вони його слова, наче пережовували їх. Як ось з кутка відгукнувся молодий завзятий голос. І Сагайдачний пізнав Грицька.
— Добре задумав пан гетьман, тільки не зовсім, бо до братства повписуються і війти, і радці, і крамарі, і вся міська й околишня шляхта. Та й цехи бувають усякі. Є, наприклад, цех крамарів, який торгує тим, що ми виробляємо. Як же, на вашу думку: невже й він буде вписаний до братства?
— Вовки разом з ягнятами, чи то щупаки з карасями, — фиркнув хтось позаду.
— Eгe-гe! Недобре задумав пан гетьман. Нам із ними не по дорозі, - підхопили майстри.
А Грицько не вгавав:
— Як же нам із крамарем братися, коли йому корисно взяти з нас за шкіру та всяке приладдя дорожче, а чоботи замовити нам дешевше.
— Авжеж, — загули майстри. — Нам із ними не з руки.
— Буде не братство, а казна-що!
— До ножів дійде на сходці.
Вигуки билися у вікна, як птахи, гули під стелею, приглушали один одного.
— Панове, — схопився Хома, грюкнувши по столу кулаком. — Ви де, в шинку чи на сходці?! Вислухайте пана гетьмана, а тоді сперечайтеся.
Цехові зніяковіли, але ще кілька хвилин гули по кутках незадоволені голоси, наче відгуки далекого грому.
— Не так воно буде, панове, як вам здається, — почав Сагайдачний, і ледве прихована дратливість бриніла в його тоні. — Ви боїтесь дванадцятьох радців та кільканадцятьох крамарів. А підрахуйте, скільки в Києві цехових. Тридцять два цехи, якщо я не помиляюся. Так? А в кожному цеху, в середньому, по двадцять п'ять чоловіка. Отже, щось вісімсот чоловіка. За ким тоді буде більшість, за жменькою радців чи то за вами? Адже ж кожен братчик повинен позиватися — в братському суді, а за порушення статуту виключають із братства, тобто — відлучають від церкви. Тоді він — баніт, людина поза законом. І тоді з ним, як із зачумілим чи то прокаженим, ніхто не тільки не матиме будь-яких справ, а навіть не привітається, не дасть йому шматка хліба або притулку.
Як досвідчений демагог і хитрий політик, Сагайдачний свідомо перебільшував. Де в чому братство справді було чималою силою й підтримкою для своїх членів. У кожному випадку життя братчики могли шукати в ньому захисту й допомоги, але іноді братське опікунство ставало, навпаки, важкою перешкодою на їх шляху. Бо не терпіло воно в своєму колі нічого, що йшло б усупереч інтересам проводирів. Тоді доводилося або безмовно скорятися, або рішуче розірвати з своїм оточенням і перекинутися до протилежного табору, тобто до католиків, — і тоді жахливий бойкот і прокльони, якими братство загрожувало своєму свавільному членові, вмить оберталися на мильні бульбашки, бо до римської церкви належала чимала частина суспільства і ніякі заходи братства не могли тоді ані знищити ренегата, ані навіть витиснути. з цexy чи то з купецьких лав. До того ж, новонавернений вмить відчував себе під міцним захистом державної влади, яка за часів Зигмунда ІІІ гостро підкреслювала, що вона не тільки є шляхетсько-панська, але й католицько-уніатська.
Та ремісники-кияни не дуже розумілися на цьому, і слова Сагайдачного, славетного гетьмана й ватажка, справили на них глибоке враження.
Збентежилися зніяковілі молоді, гарячі голови. Проте Грицько підвівся і звернувся до Сагайдачного, як учень, що намагається збити свого вчителя на каверзному питанні:
— Розтлумач нам тoдi, пане гетьмане, яка нам користь приймати до братства оцю погань — панів та радців? Ладу з ними все одно не буде, так нащо з ними воловодитися? Без них було б краще.