За східнім обрієм [Спомини про пережите]

— Зараз я їм перекрию воду, тоді побачимо, хто довше витримає, чи ми без їжі, чи вони без води.

І справді, Тарнавцадзе відкрив люк і перекрив водопровід, доставляючий воду у дивізіон та будинки, у яких жила адміністрація лагера зі своїми сім'ями. Незабаром жінки адміністрації підняли бунт із-за води. Розпочалися переговори з приводу електричного струму і водопроводу. У результаті переговорів нам увімкнули електричний струм, а ми дали їм воду. Після тієї невдачі з електрострумом адміністрація застосувала дев'яту норму. Згідно тієї норми, нам почали видавати по 400 грамів хліба на день і два рази зовсім пісного супу по пів-літра. Це фактично голодна норма. Та норма пригнічуюче вплинула на людей. Через декілька днів потускніли очі і зникли усмішки з уст людей. Всі ходили сумні, немов у траурі. Лише художника Харківського, так як і завжди, не залишало почуття гумору і він звеселював усіх своїми соковитими дотепами, підтримував на дусі всіх каторжан, а бухгальтер Бондаренко своєю безстрашністю надихав людей бойовим духом.

Лише одного разу десять автоматників перерізали дротяну огорожу і після декількох автоматних черг увірвалися у зону. Всі каторжани, що стояли в охороні того участка, попадали на землю. Але якраз під ту пору надійшов Бондаренко і на весь зріст кинувшись проти автоматників, закричав «Ура». У ту ж мить зірвались із землі біля ста каторжан і кинулись на автоматників. Автоматники, вражені тією безпрецедентною відвагою абсолютно беззбройних людей, швидко відступили за межі лагера і залягли за залізничним полотном. Цей безпрецедентний подвиг Бондаренка дуже приємно мене схвилював. До того часу ніхто з нас і не думав про те, що у тому спокійному чоловікові скривається така величезна сила духа, яка навіть і з боягузів робить героїв.

Бондаренко і Харківський виявились невичерпним джерелом бойового духу і веселого настрою навіть у найтяжчі хвилини психічних атак і наступу голоду. Живий і наглядний особистий приклад таких людей робить більше від мільйона аґітаторів і всякого роду політруків. У критичні хвилини вони були душею всіх каторжан, але «генерал голод» — робив своє. Люди почали вибиватися з сил. Воробйовці почали готуватися, щоб проломити двері у магазині і забрати звідти на розпродаж продукти. Довелося нам подвоїти охорону магазину, щоб таким чином не допустити до грабунку. Нам надзвичайно важливим було зберегти високу мораль і витримку політв'язнів навіть у період голоду. Хтось з каторжан із прибалтійських народів приніс журнал, у якому був кресленик паперових літаючих зміїв. Наші хлопці схопились за ту ідею. Такі літаючі змії нам потрібні були для транспортировки наших закликів і відозв до вільних жителів Норильська. Першого такого змія сконструювали того ж самого дня і на міцному шнурку запустили його в повітря. Перше випробування без вантажу змій витримав чудово. Довелось швидко потурбуватись про корисний вантаж.

Миколайчук скоро наштампував закликів до вільного населення Норильська, такого змісту: «Вольные граждане Норильска, сообщите правительству о том, что администрация третьего каторжанского лагеря морит нас голодом и расстреливает!» або «Вольные граждане Норильска, бойкотируйте палачей дивизиона третьего каторжанского лагеря. Это убийцы ни в чем не виновных тружеников, тех, что построили много заводов, фабрик и жилых домов на вечной мерзлоте заполярья».